Добірка оповідань та казок
Василя Сухомлинського для дітей.
Василь Сухомлинський
А СЕРЦЕ ТОБІ НІЧОГО НЕ НАКАЗАЛО?
Андрійко прийшов зі школи і побачив заплакану матір. Він поклав книжки й сів за стіл. Чекає обіду.
— А тата відвезли в лікарню, — каже мати. Занедужав батько.
Вона чекала, що син занепокоїться, стривожиться. Та син був незворушний, спокійний.
Мати великими очима дивилась на Андрійка.
— А нам завтра до лісу йти, — каже Андрійко. — Завтра ж неділя. Учителька наказала, щоб усі прийшли до школи о сьомій ранку.
— То куди ж ти підеш завтра? — запитала мати.
— До лісу... Як наказала вчителька.
— А серце тобі нічого не наказало? — спитала мати й заплакала.
— А тата відвезли в лікарню, — каже мати. Занедужав батько.
Вона чекала, що син занепокоїться, стривожиться. Та син був незворушний, спокійний.
Мати великими очима дивилась на Андрійка.
— А нам завтра до лісу йти, — каже Андрійко. — Завтра ж неділя. Учителька наказала, щоб усі прийшли до школи о сьомій ранку.
— То куди ж ти підеш завтра? — запитала мати.
— До лісу... Як наказала вчителька.
— А серце тобі нічого не наказало? — спитала мати й заплакала.
* * *
БІЛКА І ДОБРА ЛЮДИНА
Ішла собі лісом Добра Людина. Дивилася на трави й квіти ласкавими очима. Не наступила на квіти, бо помітила їх. Ось підійшла Добра Людина до високої сосни. Побачила білочку. Білочка стрибала по гілках, а за нею гнався якийсь рудий звірок. Добра Людина впізнала куницю. Це лютий білоччин ворог. Ось-ось куниця наздожене білку й розірве своїми лютими пазурами. З жалем і болем у серці глянула Добра Людина на бідолаху. Побачила білочка очі Доброї Людини, плигнула з дерева й сіла їй на плече. А зла куниця втекла в темний ліс. Погладила Добра Людина білочку та й сказала:
— Стрибай собі до свого дупла.
Глянула білочка вдячно Добрій Людині у вічі й пострибала додому. Дітки давно вже чекали на неї.
Вона й розповіла їм про Добру Людину.
— Стрибай собі до свого дупла.
Глянула білочка вдячно Добрій Людині у вічі й пострибала додому. Дітки давно вже чекали на неї.
Вона й розповіла їм про Добру Людину.
* * *
БО Я — ЛЮДИНА
Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх — батько й семирічний син. Посеред шляху лежав камінь. Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь і, взявши дитину за руку, пішов далі.
Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу.
Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко. Батько каже синові:
— Дивись уважно, синку, треба обійти камінь. Ось і те місце, де батько спіткнувся й забив ногу. Подорожні сповільнюють кроки, але каменя немає. Бачать, обабіч дороги сидить сивий старий дід.
— Дідусю, — запитав хлопчик, — ви не бачили тут каменя?
— Я прибрав його з дороги.
— Ви також спіткнулися й забили ногу?
— Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.
— Чому ж ви прибрали камінь?
— Бо я — людина.
Хлопчик зупинився у задумі.
— Тату, — запитав він, — а ви хіба не людина?
Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу.
Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко. Батько каже синові:
— Дивись уважно, синку, треба обійти камінь. Ось і те місце, де батько спіткнувся й забив ногу. Подорожні сповільнюють кроки, але каменя немає. Бачать, обабіч дороги сидить сивий старий дід.
— Дідусю, — запитав хлопчик, — ви не бачили тут каменя?
— Я прибрав його з дороги.
— Ви також спіткнулися й забили ногу?
— Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.
— Чому ж ви прибрали камінь?
— Бо я — людина.
Хлопчик зупинився у задумі.
— Тату, — запитав він, — а ви хіба не людина?
* * *
БУДЕШ ІЗ ГНІЗДА ВИПАДАТИ?
У дятлихи в гнізді було четверо пташенят.
Одне з них таке неспокійне. Виглядає з гніздечка, все йому хочеться знати: а що там, далі?
— Виростеш, полетиш — то й побачиш, що за гніздом.
Але неспокійне дятленя не захотіло слухати маму, висунулося з гнізда й упало додолу. Сидить на траві, плаче.
Прилетіла мати до малого.
— Як же тебе врятувати, неслухняний сину?
Сідай мені на спину, берися дзьобом за пір'я та держись міцно.
Сіло пташеня матері на спину, вчепилося дзьобиком за пір’я. Полетіла мати. Принесла своє дитя у гніздо, поклала та й питає:
— Будеш із гнізда випадати?
— Не буду, — сказало, плачучи, пташеня й підвело голівку, щоб виглянути з гнізда.
Одне з них таке неспокійне. Виглядає з гніздечка, все йому хочеться знати: а що там, далі?
— Виростеш, полетиш — то й побачиш, що за гніздом.
Але неспокійне дятленя не захотіло слухати маму, висунулося з гнізда й упало додолу. Сидить на траві, плаче.
Прилетіла мати до малого.
— Як же тебе врятувати, неслухняний сину?
Сідай мені на спину, берися дзьобом за пір'я та держись міцно.
Сіло пташеня матері на спину, вчепилося дзьобиком за пір’я. Полетіла мати. Принесла своє дитя у гніздо, поклала та й питає:
— Будеш із гнізда випадати?
— Не буду, — сказало, плачучи, пташеня й підвело голівку, щоб виглянути з гнізда.
* * *
ВАЖКО БУТИ ЛЮДИНОЮ
Діти поверталися з лісу. Вони сьогодні ходили в далекий похід. Шлях додому пролягав через невеликий хутірець, що лежав у долині за кілька кілометрів до села. Втомлені, знесилені діти ледве дійшли до хутірця. Зайшли в крайню хату, попросили води. З хати вийшла жінка, за нею вибіг маленький хлопчик. Жінка витягла з колодязя води, поставила на стіл серед двору, а сама пішла до хати. Діти напилися, відпочили на траві. Де й узялися сили. Відійшли на кілометр від хутірця, Марійка тут і згадала:
— А ми ж не подякували жінці за воду.
Діти зупинилися. Справді, забули подякувати.
— Що ж...— каже Роман,— це не велика біда. Жінка вже й забула, мабуть. Хіба варто повертатися через таку дрібницю?
— Варто,— наполягає Марійка.— Хіба тобі самому не соромно перед собою, Романе?
Роман усміхнувся. Видно, що йому не соромно.
— Ви як хочете,— каже Марійка,— а я повернуся й подякую...
— Чому? Скажи, чи ж обов’язково це зробити? — питає Роман.— Адже ми так потомилися.
— Бо ми люди. Якби ми були телята, можна було б і не вертатися.
Вона рушила до хутірця. За нею пішли всі.
Роман постояв хвилинку й, зітхнувши, теж поплівся за гуртом.
— Важко бути людиною.— сказав він.
— А ми ж не подякували жінці за воду.
Діти зупинилися. Справді, забули подякувати.
— Що ж...— каже Роман,— це не велика біда. Жінка вже й забула, мабуть. Хіба варто повертатися через таку дрібницю?
— Варто,— наполягає Марійка.— Хіба тобі самому не соромно перед собою, Романе?
Роман усміхнувся. Видно, що йому не соромно.
— Ви як хочете,— каже Марійка,— а я повернуся й подякую...
— Чому? Скажи, чи ж обов’язково це зробити? — питає Роман.— Адже ми так потомилися.
— Бо ми люди. Якби ми були телята, можна було б і не вертатися.
Вона рушила до хутірця. За нею пішли всі.
Роман постояв хвилинку й, зітхнувши, теж поплівся за гуртом.
— Важко бути людиною.— сказав він.
* * *
ВІН ЗНЕНАВИДІВ КРАСУ
ВІН ЗНЕНАВИДІВ КРАСУ
У матері був трирічний син. Дуже любила вона єдину дитину. Що не захочеться синочкові, мама зразу ж кидається виконувати його бажання. Побачив син троянду за вікном, питає:
— Що це таке?
— Квітка троянди, — відповідає мати.
— Хочу квітку троянди, — вимагає хлопчик. Не просить, а вимагає.
Мати йде, зрізає квітку й приносить синові. Потримав хлопчик троянду в руках, зім'яв пелюстки й кинув на підлогу.
Побачив син на паркані горобця, питає:
— Хто це такий?
— Горобець, — відповідає мати.
— Хочу горобця, — вимагає хлопчик.
Пішла мати до сусідських дітей, просить:
— Спіймайте горобця, куплю вам цукерок. Упіймали діти горобця, одержали цукерок.
Принесла мати пташку. Взяв хлопчик горобця, почав гратися, придавив його за шийку, пискнув горобчик і замовк. Кинув син матері мертву пташку.
Почув син як хтось грає за вікном на сопілці. Сподобалась йому гра, питає він у матері:
— Що це таке?
— Це пастух грає пісню на сопілці.
— Хочу пісню, хочу пісню, вона така красива! — зажадав хлопчик.
Пішла мати до пастуха, просить:
— Йди, пастуше, до мого хлопчика любимого, хоче він, щоб йому належала ця прекрасна пісня.
— Ні, — відповідає пастух.— Пісня — це краса. Не може один володіти нею. Пісня потрібна всім.
Ні з чим прийшла мати до сина, переказала йому слова пастуха. І син зненавидів красу, перестав любити й розуміти прекрасне.
— Що це таке?
— Квітка троянди, — відповідає мати.
— Хочу квітку троянди, — вимагає хлопчик. Не просить, а вимагає.
Мати йде, зрізає квітку й приносить синові. Потримав хлопчик троянду в руках, зім'яв пелюстки й кинув на підлогу.
Побачив син на паркані горобця, питає:
— Хто це такий?
— Горобець, — відповідає мати.
— Хочу горобця, — вимагає хлопчик.
Пішла мати до сусідських дітей, просить:
— Спіймайте горобця, куплю вам цукерок. Упіймали діти горобця, одержали цукерок.
Принесла мати пташку. Взяв хлопчик горобця, почав гратися, придавив його за шийку, пискнув горобчик і замовк. Кинув син матері мертву пташку.
Почув син як хтось грає за вікном на сопілці. Сподобалась йому гра, питає він у матері:
— Що це таке?
— Це пастух грає пісню на сопілці.
— Хочу пісню, хочу пісню, вона така красива! — зажадав хлопчик.
Пішла мати до пастуха, просить:
— Йди, пастуше, до мого хлопчика любимого, хоче він, щоб йому належала ця прекрасна пісня.
— Ні, — відповідає пастух.— Пісня — це краса. Не може один володіти нею. Пісня потрібна всім.
Ні з чим прийшла мати до сина, переказала йому слова пастуха. І син зненавидів красу, перестав любити й розуміти прекрасне.
* * *
ДИВНИЙ МИСЛИВЕЦЬ
Живе у нашому селі дід Максим. Усі кажуть: дід-мисливець. Як тільки починається полювання на зайців чи на качок, дід щодня йде з рушницею до лісу. Виходить із дому рано-вранці, а повертається ввечері.
Але що це за дивний мисливець такий! Ніколи не несе додому ні зайця, ні качки. Приходить із порожньою торбою. Одного разу приніс дід Максим зайченя маленьке. Знайшов під кущем. У зайченяти була зламана ніжка. Дід зробив із двох гілочок пов'язку, забинтував ніжку. Через тиждень ніжка зрослася, і дід відніс зайченя у поле.
Чого ж це дід Максим такий невдаха? Пішли одного разу слідом за дідом, захотілося подивитись, як же він полює. Бачать: поклав дід рушницю, а сам ходить лісом та й розкладає під кущами сіно зайцям.
Зрозуміли тоді, чому дід Максим дивний мисливець.
Але що це за дивний мисливець такий! Ніколи не несе додому ні зайця, ні качки. Приходить із порожньою торбою. Одного разу приніс дід Максим зайченя маленьке. Знайшов під кущем. У зайченяти була зламана ніжка. Дід зробив із двох гілочок пов'язку, забинтував ніжку. Через тиждень ніжка зрослася, і дід відніс зайченя у поле.
Чого ж це дід Максим такий невдаха? Пішли одного разу слідом за дідом, захотілося подивитись, як же він полює. Бачать: поклав дід рушницю, а сам ходить лісом та й розкладає під кущами сіно зайцям.
Зрозуміли тоді, чому дід Максим дивний мисливець.
* * *
ДОБРЕ СЛОВО
В однієї жінки була маленька донька Оля.
Коли дівчинці виповнилося п’ять років, вона тяжко захворіла: просудилась, почала кашляти і танула на очах. До нещасної матері почали приходити родичі:
Олині тітки, дядьки, бабусі, дідусі. Кожен приносив щось смачне й поживне: липовий мед і солодке коров’яче масло, свіжі лісові ягоди й горіхи, перепелині яєчка й бульйон з курячого крильця. Кожен говорив: «Треба добре харчуватися, треба дихати свіжим повітрям і хвороба втече в ліси й на болота».
Оля їла мед у стільниках і солодке коров’яче масло, лісові ягоди й горіхи, перепелині яєчка й бульон з курячого крильця. Але нічого не допомогало – дівчинка вже ледве вставала з ліжка.
Одного дня біля хворої зібрались родичі. Дідусь Опанас сказав:
- Чогось їх не вистачає. А чого – і сам не можу зрозуміти.
Раптом відчинились двері, і в хату ввійшла прабабуся Олі – столітня Надія. Про неї родичі забули, бо багато років сиділа прабабуся в хаті, нікуди не виходила. Але почувши про хворобу правнучки, вирішила навідати її.
Підійшла до ліжка, сіла на ослінчик, взяла Олину руку в свою, зморшкувату і маленьку, й сказала:
— Немає в мене ні медових стільників, ні солодкого коров’ячого масла, немає ні свіжих лісових ягід, ні горіхів, немає ні перепелиних яєчок, ні курячого крильця. Стара я стала, нічого не бачу. Принесла я тобі, мила моя правнучко, один-єдиний подарунок: сердечне бажання. Єдине бажання залишилось у мене в серці — щоб ти, моя квіточко, видужала й знову раділа ясному сонечкові.
Така величезна сила любові була в цьому доброму слові, що маленьке Олине серце забилось частіше, щічки порозовішали, а в очах засяяла радість.
- Ось чого не вистачало Олі, - сказав дід Опанас. - Доброго слова.
Коли дівчинці виповнилося п’ять років, вона тяжко захворіла: просудилась, почала кашляти і танула на очах. До нещасної матері почали приходити родичі:
Олині тітки, дядьки, бабусі, дідусі. Кожен приносив щось смачне й поживне: липовий мед і солодке коров’яче масло, свіжі лісові ягоди й горіхи, перепелині яєчка й бульйон з курячого крильця. Кожен говорив: «Треба добре харчуватися, треба дихати свіжим повітрям і хвороба втече в ліси й на болота».
Оля їла мед у стільниках і солодке коров’яче масло, лісові ягоди й горіхи, перепелині яєчка й бульон з курячого крильця. Але нічого не допомогало – дівчинка вже ледве вставала з ліжка.
Одного дня біля хворої зібрались родичі. Дідусь Опанас сказав:
- Чогось їх не вистачає. А чого – і сам не можу зрозуміти.
Раптом відчинились двері, і в хату ввійшла прабабуся Олі – столітня Надія. Про неї родичі забули, бо багато років сиділа прабабуся в хаті, нікуди не виходила. Але почувши про хворобу правнучки, вирішила навідати її.
Підійшла до ліжка, сіла на ослінчик, взяла Олину руку в свою, зморшкувату і маленьку, й сказала:
— Немає в мене ні медових стільників, ні солодкого коров’ячого масла, немає ні свіжих лісових ягід, ні горіхів, немає ні перепелиних яєчок, ні курячого крильця. Стара я стала, нічого не бачу. Принесла я тобі, мила моя правнучко, один-єдиний подарунок: сердечне бажання. Єдине бажання залишилось у мене в серці — щоб ти, моя квіточко, видужала й знову раділа ясному сонечкові.
Така величезна сила любові була в цьому доброму слові, що маленьке Олине серце забилось частіше, щічки порозовішали, а в очах засяяла радість.
- Ось чого не вистачало Олі, - сказав дід Опанас. - Доброго слова.
* * *
ЗДРАСТУЙТЕ
Лісовою стежкою йдуть батько і маленький син.
Тиша. Сонце світить. Стукає дятел. Дзюрчить струмок у лісовій глушині. Раптом син побачив: назустріч їм іде бабуся з паличкою.
— Тату, куди йде бабуся? — запитав син.
— Побачити, зустріти чи провести, — відповів батько.
— Коли зустрінемося з нею, ми скажемо їй здрастуйте, — сказав батько.
— Навіщо їй казати це слово? — здивувався син. — Ми ж зовсім незнайомі.
— А ось зустрінемося, скажем їй здрастуйте, тоді побачиш, для чого.
Ось і бабуся.
— Здрастуйте, — сказав син.
— Здрастуйте, — сказав тато.
— Здрастуйте, — сказала бабуся і усміхнулася.
І син із здивуванням побачив: все кругом змінилось. Сонце засвітило яскравіше. По верхів’ях дерев пробіг легенький вітерець, листочки заграли, затремтіли.
В кущах заспівали пташки — цього їх не було чути. На душі у хлопчика стало радісно.
— Чому це так? — запитав син.
— Тому, що ми сказали людині здрастуй, і вона усміхнулася.
Тиша. Сонце світить. Стукає дятел. Дзюрчить струмок у лісовій глушині. Раптом син побачив: назустріч їм іде бабуся з паличкою.
— Тату, куди йде бабуся? — запитав син.
— Побачити, зустріти чи провести, — відповів батько.
— Коли зустрінемося з нею, ми скажемо їй здрастуйте, — сказав батько.
— Навіщо їй казати це слово? — здивувався син. — Ми ж зовсім незнайомі.
— А ось зустрінемося, скажем їй здрастуйте, тоді побачиш, для чого.
Ось і бабуся.
— Здрастуйте, — сказав син.
— Здрастуйте, — сказав тато.
— Здрастуйте, — сказала бабуся і усміхнулася.
І син із здивуванням побачив: все кругом змінилось. Сонце засвітило яскравіше. По верхів’ях дерев пробіг легенький вітерець, листочки заграли, затремтіли.
В кущах заспівали пташки — цього їх не було чути. На душі у хлопчика стало радісно.
— Чому це так? — запитав син.
— Тому, що ми сказали людині здрастуй, і вона усміхнулася.
* * *
КАМІНЬ
У лузі, під гіллястим дубом, багато років була криниця. Вона давала людям воду. Під дубом біля криниці відпочивали подорожні. Одного-разу до криниці прийшов хлопчик. Він любив пустувати. Він подумав: «А що воно буде, як я візьму оцей камінь і кину його в криницю? Ото, мабуть, булькне».
Підняв камінь, кинув його в криницю. Булькнуло та ще й дуже. Хлопчик засміявся, побіг і забув про свої пустощі.
Камінь упав на дно криниці й закрив джерело.
Вода перестала прибувати.
Криниця засохла.
Засохла трава навколо криниці, і дуб засох, бо підземні струмки потекли кудись в інше місце.
На дубі перестав мостити гніздо соловейко. Він полетів на інший луг.
Замовкла соловейкова пісня.
Сумно стало в лузі.
Минуло багато років. Хлопчик став дідусем.
Одного разу він прийшов на те місце, де колись був зелений луг, стояв гіллястий дуб, співав соловейко, вабила студена криниця.
Не стало ні лугу, ні дуба, ні соловейка, ні криниці. Довкола пісок, вітер здіймає хмару пилюки.
«Де ж воно все поділося?» — подумав дідусь.
Підняв камінь, кинув його в криницю. Булькнуло та ще й дуже. Хлопчик засміявся, побіг і забув про свої пустощі.
Камінь упав на дно криниці й закрив джерело.
Вода перестала прибувати.
Криниця засохла.
Засохла трава навколо криниці, і дуб засох, бо підземні струмки потекли кудись в інше місце.
На дубі перестав мостити гніздо соловейко. Він полетів на інший луг.
Замовкла соловейкова пісня.
Сумно стало в лузі.
Минуло багато років. Хлопчик став дідусем.
Одного разу він прийшов на те місце, де колись був зелений луг, стояв гіллястий дуб, співав соловейко, вабила студена криниця.
Не стало ні лугу, ні дуба, ні соловейка, ні криниці. Довкола пісок, вітер здіймає хмару пилюки.
«Де ж воно все поділося?» — подумав дідусь.
* * *
КІНЬ УТІК
Це було в четвертому класі. Всі схилились над зошитами. Учитель дав задачі для самостійного розв'язування, і діти уважно працювали. Віталик сидів на останній парті. Він уже закінчував розв'язувати задачу, як раптом на парту впала записка.
«Це знову, мабуть, від Петрика, — подумав Віталик. — Знову просить ковзани. Що ж я йому весь час даватиму свої ковзани?»
— Іване Петровичу, — сказав Віталик, — мені хтось записку кинув... Хіба ж можна на уроці записки писати?
— Записки на уроці писати не можна, — сказав Іван Петрович. — Але якщо вже тобі хтось написав, то розповідати про неї вчителеві — недобре, Віталику. Записка — це ж таємниця, яка мусить бути відома тільки тобі і твоєму товаришеві. А ти розголошуєш цю таємницю. Візьми записку, заховай, на перерві прочитаєш...
Віталик почервонів. Тепер він зрозумів, що вчинив негарно.
У класі запанувала тиша. Дехто з хлопців час від часу підводив голову, дивився на Віталика, і в тих поглядах хлопчик бачив подив і обурення.
Віталик розгорнув записку і прочитав: «Віталику, — писав Петрик, — я намалював вогнегривого коня. Якщо хочеш, дам тобі».
На перерві Віталик підійшов до Петрика.
— Давай коня, — сказав Віталик.
— Утік кінь... — тихо відповів Петрик.
«Це знову, мабуть, від Петрика, — подумав Віталик. — Знову просить ковзани. Що ж я йому весь час даватиму свої ковзани?»
— Іване Петровичу, — сказав Віталик, — мені хтось записку кинув... Хіба ж можна на уроці записки писати?
— Записки на уроці писати не можна, — сказав Іван Петрович. — Але якщо вже тобі хтось написав, то розповідати про неї вчителеві — недобре, Віталику. Записка — це ж таємниця, яка мусить бути відома тільки тобі і твоєму товаришеві. А ти розголошуєш цю таємницю. Візьми записку, заховай, на перерві прочитаєш...
Віталик почервонів. Тепер він зрозумів, що вчинив негарно.
У класі запанувала тиша. Дехто з хлопців час від часу підводив голову, дивився на Віталика, і в тих поглядах хлопчик бачив подив і обурення.
Віталик розгорнув записку і прочитав: «Віталику, — писав Петрик, — я намалював вогнегривого коня. Якщо хочеш, дам тобі».
На перерві Віталик підійшов до Петрика.
— Давай коня, — сказав Віталик.
— Утік кінь... — тихо відповів Петрик.
* * *
КРАСИВІ СЛОВА І КРАСИВЕ ДІЛО
Серед поля стоїть маленька хатина. її побудували, щоб у негоду люди могли сховатися й пересидіти в теплі.
Одного разу серед літнього дня захмарило й пішов дощ. А в лісі в цей час було троє хлопців. Вони сховалися в хатинці й дивилися, як з неба ллє, мов з відра.
Коли це бачать: до хатини біжить ще один хлопчик. Незнайомий. Мабуть, з іншого села. Одежа на ньому була мокра, як хлющ. Він тремтів од холоду.
І ось перший із тих хлопців, які сиділи в сухому одязі, сказав:
— Як же ти змок на дощі! Мені жаль тебе...
Другий теж промовив красиві й жалісливі слова:
— Як страшно опинитися в зливу серед поля! Я співчуваю тобі...
А третій не сказав ні слова. Він мовчки зняв із себе сорочку й дав її змоклому хлопчикові. Той скинув мокру сорочку и одягнув суху.
Гарні не красиві слова. Гарні - красиві діла.
Одного разу серед літнього дня захмарило й пішов дощ. А в лісі в цей час було троє хлопців. Вони сховалися в хатинці й дивилися, як з неба ллє, мов з відра.
Коли це бачать: до хатини біжить ще один хлопчик. Незнайомий. Мабуть, з іншого села. Одежа на ньому була мокра, як хлющ. Він тремтів од холоду.
І ось перший із тих хлопців, які сиділи в сухому одязі, сказав:
— Як же ти змок на дощі! Мені жаль тебе...
Другий теж промовив красиві й жалісливі слова:
— Як страшно опинитися в зливу серед поля! Я співчуваю тобі...
А третій не сказав ні слова. Він мовчки зняв із себе сорочку й дав її змоклому хлопчикові. Той скинув мокру сорочку и одягнув суху.
Гарні не красиві слова. Гарні - красиві діла.
* * *
ЛЕГЕНДА ПРО ЗОЛОТЕ ЗЕРНЯТКО ІСТИНИ
У батька було два сини. Коли вони виросли й могли вже тримати в руках заступа, батько сказав їм: «Беріть заступи, підемо копати поле». Копають вони й копають, і видалася праця братам важкою і незрозумілою.
— Для чого ми копаємо? — питають вони. — І взагалі, для чого ми живемо на світі?
Батько й каже синам:
— Бачите цю велику гору? — і показав рукою на величезну гору, вершина якої вкрилася хмарами.
— Бачимо, — відповіли сини.
— У цій горі — Золоте Зернятко Істини. Можливо, десь у глибині, можливо, на поверхні — ніхто не знає. Кажуть люди: хто знайде це Зернятко, той зрозуміє, для чого людина живе на світі, для чого працює, для чого копає землю і сіє хліб, споруджує будинки і думає про зірки. Ідіть, сини, шукайте Золоте Зернятко Істини.
Підійшли брати до гори, а вона величезна й висока, за день не обійдеш навколо, за три дні не зійдеш на вершину. Як же шукати Золоте Зернятко Істини?
Стали брати біля підніжжя гори. Старший — з одного боку, молодший — з іншого. Почали копати гору, пересипаючи землю жменя за жменею. Золотого Зернятка не було.
Молодший брат підійшов до старшого і каже:
— Я більше не буду копати. Не хочу стати рабом цієї гори.
Старший відповідає:
— Хоч і все життя доведеться копати, а я все-таки знайду Золоте Зернятко Істини. Тому що я не раб, а вільна людина. А ти раб, бо не хочеш дізнатися, для чого ми живемо на світі, для чого копаємо землю і сіємо хліб, споруджуємо будинки й думаємо про зірки.
Пішов молодший брат, поселився на березі річки — курінь збудував, рибу ловить і юшку варить.
А старший брат копає і копає, кожну жменю землі у порох розтирає. Золоте Зернятко Істини шукає.
Десять років копав старший брат гору, жодного дня не відпочивав. Нарешті, на одинадцятий рік, коли вся гора була розкопана й пересипана на нове місце, знайшов старший брат на самому дні гори Золоте Зернятко Істини. Воно було маленьке, як мачинка. Поклав старший брат Зернятко на долоню, і яскраве світло Істини осяяло весь світ. Дізнався старший брат, для чого людина живе на світі, землю копає і ниву засіває, споруджує будинки й про зірки думає.
Пішов старший брат по Землі, побудував Щастя для всіх людей. І став Могутнім і Непереможним. Тому що він — Вільна Людина.
А молодший брат живе в убогому курені, одяг на ньому порвався, відро, в якому він юшку варив, продірявилося, їсть він сиру рибу і водою болотною запиває. Тому що він безвільний раб — раб свого ледарства, неробства і невігластва. Тому що справжня свобода — в умінні працювати день і ніч для того, щоб пересунути гору з місця на місце, побудувати Щастя для людей.
— Для чого ми копаємо? — питають вони. — І взагалі, для чого ми живемо на світі?
Батько й каже синам:
— Бачите цю велику гору? — і показав рукою на величезну гору, вершина якої вкрилася хмарами.
— Бачимо, — відповіли сини.
— У цій горі — Золоте Зернятко Істини. Можливо, десь у глибині, можливо, на поверхні — ніхто не знає. Кажуть люди: хто знайде це Зернятко, той зрозуміє, для чого людина живе на світі, для чого працює, для чого копає землю і сіє хліб, споруджує будинки і думає про зірки. Ідіть, сини, шукайте Золоте Зернятко Істини.
Підійшли брати до гори, а вона величезна й висока, за день не обійдеш навколо, за три дні не зійдеш на вершину. Як же шукати Золоте Зернятко Істини?
Стали брати біля підніжжя гори. Старший — з одного боку, молодший — з іншого. Почали копати гору, пересипаючи землю жменя за жменею. Золотого Зернятка не було.
Молодший брат підійшов до старшого і каже:
— Я більше не буду копати. Не хочу стати рабом цієї гори.
Старший відповідає:
— Хоч і все життя доведеться копати, а я все-таки знайду Золоте Зернятко Істини. Тому що я не раб, а вільна людина. А ти раб, бо не хочеш дізнатися, для чого ми живемо на світі, для чого копаємо землю і сіємо хліб, споруджуємо будинки й думаємо про зірки.
Пішов молодший брат, поселився на березі річки — курінь збудував, рибу ловить і юшку варить.
А старший брат копає і копає, кожну жменю землі у порох розтирає. Золоте Зернятко Істини шукає.
Десять років копав старший брат гору, жодного дня не відпочивав. Нарешті, на одинадцятий рік, коли вся гора була розкопана й пересипана на нове місце, знайшов старший брат на самому дні гори Золоте Зернятко Істини. Воно було маленьке, як мачинка. Поклав старший брат Зернятко на долоню, і яскраве світло Істини осяяло весь світ. Дізнався старший брат, для чого людина живе на світі, землю копає і ниву засіває, споруджує будинки й про зірки думає.
Пішов старший брат по Землі, побудував Щастя для всіх людей. І став Могутнім і Непереможним. Тому що він — Вільна Людина.
А молодший брат живе в убогому курені, одяг на ньому порвався, відро, в якому він юшку варив, продірявилося, їсть він сиру рибу і водою болотною запиває. Тому що він безвільний раб — раб свого ледарства, неробства і невігластва. Тому що справжня свобода — в умінні працювати день і ніч для того, щоб пересунути гору з місця на місце, побудувати Щастя для людей.
* * *
ЛЯЛЬКА ПІД ДОЩЕМ
Зіна вкладалася спати. А надворі почалася гроза. Гримів грім, з-за Дніпра насувались чорні хмари. По залізному даху зашумів дощ.
Блиснула блискавка, на мить стало'ясно, як удень. Зіна побачила: на подвір’ї стоять калюжі води, йде дощ. Ой горе, що ж це таке? — на лавці, під дощем, лежить її лялька Зоя.
Вона забула Зою на лавці. Як же це трапилось? Як же вона не згадала про Зою, лягаючи спати, як же вона не подумала про неї, коли почалася гроза?
Від цих думок Зіні стало важко, і вона заплакала. А ще важче було від думки про те, що на лавці лежить під холодним дощем її Зоя...
Зіна встала з ліжка, тихо відкрила двері, побігла на подвір’я. Дощ миттю змочив її сорочечку.
Вона підбігла до лавки, взяла Зою, пригорнула її до грудей.
Коли Зіна відкрила двері, мама ввімкнула світло й широко відкритими від страху очима дивилась на порожнє ліжко.
Побачивши Зіну з притуленою до дитячих грудей лялькою, мама перевела дух.
Вона зняла рушник, витерла Зіну, переодягла в суху сорочечку.
Давши рушник, сказала:
— Витри ж і Зою... Як же це ти її забула на лавці?
— Ніколи більше цього не буде, матусю...
* * *
МАТЕРИНСЬКЕ ЩАСТЯ
МАТЕРИНСЬКЕ ЩАСТЯ
Гарячого літнього дня вивела гуска своїх маленьких жовтеньких гусенят на прогулянку. Вона, показувала діткам великий світ. Цей світ був зелений і радісний — перед гусенятами простягнувся величезний луг. Гуска навчала діток скубти молоду травичку. Травичка була солодка, сонечко тепле й ласкаве, моріг м’якенький, світ співав багатьма голосами жучків, метеликів, комах. Гусенята були щасливі.
Коли це налетіла чорна хмара, на землю впали краплі дощу. А потім посипались чималі, як горобині яєчка, градинки. Гусенята прибігли до мами, вона підняла крила й накрила ними дітей. Під крильми було тепло й затишно, гусенята чули, як нібито звідкись іздалеку долинає гуркіт грому, виття вітру й стукіт градинок. Їм навіть стало весело: за материнськими крилами коїться щось страшне, а вони в теплі й затишку.
Потім усе вщухло. Гусенятам захотілось мерщій на зелений луг, але мати не піднімала крил. Гусенята вимогливо запищали: «Випускай нас, мамо».
Тихо підняла мати крила. Гусенята вибігли на траву. Вони побачили, що в матері крила зранені, вирвано чимало пір’я. Мати тяжко дихала. Але світ навколо був такий радісний, сонечко сяяло так яскраво й лагідно, жучки, бджоли, джмелі співали так гарно, що гусенятам чомусь і на думку не спало поцікавитись: «Мамо, що з тобою?» І коли одне найменше і найслабше гусеня підійшло до мами й запитало: «Чого в тебе зранені крила?» — вона тихо відповіла: «Все добре, мій синку».
Жовтенькі гусенята розсипались по траві. Мати була щаслива.
Коли це налетіла чорна хмара, на землю впали краплі дощу. А потім посипались чималі, як горобині яєчка, градинки. Гусенята прибігли до мами, вона підняла крила й накрила ними дітей. Під крильми було тепло й затишно, гусенята чули, як нібито звідкись іздалеку долинає гуркіт грому, виття вітру й стукіт градинок. Їм навіть стало весело: за материнськими крилами коїться щось страшне, а вони в теплі й затишку.
Потім усе вщухло. Гусенятам захотілось мерщій на зелений луг, але мати не піднімала крил. Гусенята вимогливо запищали: «Випускай нас, мамо».
Тихо підняла мати крила. Гусенята вибігли на траву. Вони побачили, що в матері крила зранені, вирвано чимало пір’я. Мати тяжко дихала. Але світ навколо був такий радісний, сонечко сяяло так яскраво й лагідно, жучки, бджоли, джмелі співали так гарно, що гусенятам чомусь і на думку не спало поцікавитись: «Мамо, що з тобою?» І коли одне найменше і найслабше гусеня підійшло до мами й запитало: «Чого в тебе зранені крила?» — вона тихо відповіла: «Все добре, мій синку».
Жовтенькі гусенята розсипались по траві. Мати була щаслива.
* * *
МОКРА І СУХА СОРОЧКИ
У матері двоє синів — Іван і Сергій.
Коли почалися літні канікули, мати сказала синам:
— Беріть, хлопці, сапи та йдіть на роботу.
Ще й сонце не сходило, збудила мати синів. Взяли вони сапи й пішли прополювати соняшники.
Увечері хлопці повернулися з роботи. В Івана мокра сорочка, в Сергія — суха.
Вмилися хлопці, повечеряли. Іван ліг спати, бо завтра знову на роботу. А Сергій вийшов на подвір’я, сів собі на лавці та й сидить.
Наступного дня ще тільки хлопці на поріг, а мати вже дивиться на сорочки. В Івана — мокра, в Сергія — суха.
Сплять сини. А мати до півночі сидить над ними. Подивиться на Івана — усміхнеться. Подивиться на Сергія — тяжко зітхне.
Коли почалися літні канікули, мати сказала синам:
— Беріть, хлопці, сапи та йдіть на роботу.
Ще й сонце не сходило, збудила мати синів. Взяли вони сапи й пішли прополювати соняшники.
Увечері хлопці повернулися з роботи. В Івана мокра сорочка, в Сергія — суха.
Вмилися хлопці, повечеряли. Іван ліг спати, бо завтра знову на роботу. А Сергій вийшов на подвір’я, сів собі на лавці та й сидить.
Наступного дня ще тільки хлопці на поріг, а мати вже дивиться на сорочки. В Івана — мокра, в Сергія — суха.
Сплять сини. А мати до півночі сидить над ними. Подивиться на Івана — усміхнеться. Подивиться на Сергія — тяжко зітхне.
* * *
ОБРАЗЛИВЕ СЛОВО
Одного разу син розсердився і згарячу сказав матері образливе, грубе слово.
Заплакала мати. Схаменувся син, - жаль стало йому матері. Ночей не спить — мучить його совість: адже він образив матір.
Йшли роки. Син-школяр став дорослою людиною. Настав час їхати йому в далекий край. Поклонився син матері низько до землі й говорить:
— Простіть мені, мамо, за образливе слово.
— Прощаю, — сказала мати й зітхнула.
— Забудьте, мамо, що я сказав вам образливе слово.
Задумалась мати, геть посмутніла. На її очах з’явились сльози.
Каже вона синові:
— Хочу забути, сину, а не можу. Рана від колючки загоїться й сліду не залишиться. А рана від слова заживає, проте слід глибокий зостається.
Заплакала мати. Схаменувся син, - жаль стало йому матері. Ночей не спить — мучить його совість: адже він образив матір.
Йшли роки. Син-школяр став дорослою людиною. Настав час їхати йому в далекий край. Поклонився син матері низько до землі й говорить:
— Простіть мені, мамо, за образливе слово.
— Прощаю, — сказала мати й зітхнула.
— Забудьте, мамо, що я сказав вам образливе слово.
Задумалась мати, геть посмутніла. На її очах з’явились сльози.
Каже вона синові:
— Хочу забути, сину, а не можу. Рана від колючки загоїться й сліду не залишиться. А рана від слова заживає, проте слід глибокий зостається.
* * *
ПРАВДА БУВАЄ ГІРША ЗА НЕПРАВДУ
Мама послала Сергійка до сусідів позичити солі.
Сергійко щось довго не повертався. Вже й борщ закипів, а його немає. Нарешті прийшов, приніс у баночці солі. Мама й питає:
— Чого це ти так довго ходив?
— А я снідав, — каже Сергійко.
— Як — снідав? — дивується мати.
— А вони запросили мене снідати...
— А що ж ти їм відповів?
— Нічого... Сів і поснідав.
— Який же ти нечема, Сергійку! — розгнівалась мати. — Треба було сказати: дякую, я не голодний.
— Але ж мені їсти дуже хотілося... Сказати — не голодний...
— Це ж неправда. Хіба ж неправду можна говорити?
— Правда буває гірша за неправду, — каже мати.
А Сергійкові тепер думай: як же це так?
Сергійко щось довго не повертався. Вже й борщ закипів, а його немає. Нарешті прийшов, приніс у баночці солі. Мама й питає:
— Чого це ти так довго ходив?
— А я снідав, — каже Сергійко.
— Як — снідав? — дивується мати.
— А вони запросили мене снідати...
— А що ж ти їм відповів?
— Нічого... Сів і поснідав.
— Який же ти нечема, Сергійку! — розгнівалась мати. — Треба було сказати: дякую, я не голодний.
— Але ж мені їсти дуже хотілося... Сказати — не голодний...
— Це ж неправда. Хіба ж неправду можна говорити?
— Правда буває гірша за неправду, — каже мати.
А Сергійкові тепер думай: як же це так?
* * *
СКЛЯНИЙ ЧОЛОВІЧОК
У одного хлопчика був маленький приятель — Скляний чоловічок. Був зовсім прозорий і вмів угадувати, що думає і переживає його приятель хлопчик.
Не вивчив хлопчик уроки й думає йти гуляти — Скляний чоловічок уже й не зовсім прозорий, а ледь-ледь помутнів і каже хлопчикові:
— Не треба так думати, друже. Спочатку зроби діло, а потім гуляй.
Соромно стає хлопчикові, він зараз же береться до діла: вивчить уроки, а тоді йде гуляти. Чоловічок мовчить. Але стає прозорий.
Якось у хлопчика занедужав товариш, з яким він сидів за однією партою.
Минув день, другий, а хлопчик і не згадує про товариша. Дивиться, а Скляний чоловічок став темний, як хмара.
— Що я зробив чи подумав поганого? — з тривогою питає хлопчик.
— Ти нічого не зробив поганого, нічого не подумав поганого... Але ти забув про свого товариша.
Соромно стало хлопчикові, і він пішов провідати хворого. Поніс йому квіти й велике-велике яблуко, яке дала йому мама.
Так Скляний чоловічок учив хлопчика жити. Це була його совість.
Не вивчив хлопчик уроки й думає йти гуляти — Скляний чоловічок уже й не зовсім прозорий, а ледь-ледь помутнів і каже хлопчикові:
— Не треба так думати, друже. Спочатку зроби діло, а потім гуляй.
Соромно стає хлопчикові, він зараз же береться до діла: вивчить уроки, а тоді йде гуляти. Чоловічок мовчить. Але стає прозорий.
Якось у хлопчика занедужав товариш, з яким він сидів за однією партою.
Минув день, другий, а хлопчик і не згадує про товариша. Дивиться, а Скляний чоловічок став темний, як хмара.
— Що я зробив чи подумав поганого? — з тривогою питає хлопчик.
— Ти нічого не зробив поганого, нічого не подумав поганого... Але ти забув про свого товариша.
Соромно стало хлопчикові, і він пішов провідати хворого. Поніс йому квіти й велике-велике яблуко, яке дала йому мама.
Так Скляний чоловічок учив хлопчика жити. Це була його совість.
* * *
ТІ САМІ СЛОВА
Улітку Андрійко пішов працювати на тваринницьку ферму. Його послали до бабусі Марини—куховарки. Вона варила їсти пастухам і дояркам.
Андрійко допомагав бабусі: воду носив, картоплю чистив, дрова рубав, хліб нарізав.
Весело, привільно працювати влітку в степу. Сонечко гріє, вітер віє, пташки щебечуть, можна й до ставка піти покупатися, як бабуся дозволить.
Уранці бабуся й каже Андрійкові.
— Піди води принеси.
І такий тихий, добрий, ласкавий голос у бабусі, що Андрійко швиденько бере відро й біжить до колодязя. А колодязь далеченько — аж під лісом. Витягне відро води й живенько принесе.
Та ось прислали на ферму ще одного працівника — діда Карпа. Став працювати він сторожем.
Не сподобався дід нікому: ні бабусі Марині, ні Андрійкові. Мовчазний, похмурий.
Якось увечері Андрійко попросив:
— Дідусю, розкажіть казку.
Дід щось буркнув сердито, а потім каже:
— Нічого тобі робити, казки захотілося... Піди краще води принеси...
Такі холодні, крижані, безсердечні були ці слова. Андрійко з великим небажанням пішов по воду. Витяг повне відро, сів біля колодязя й довго сидів. Не хотілося йти до діда Карпа.
Приніс Андрійко води й зараз же побіг до бабусі Марини.
Уранці Андрійко встав до схід сонця. Начистив картоплі. І з нетерпінням чекав, щоб бабуся послала по воду. Нарешті почулися тихі ласкаві слова:
— Піди води принеси.
Андрій побіг, витяг води й швиденько приніс на кухню.
Андрійко допомагав бабусі: воду носив, картоплю чистив, дрова рубав, хліб нарізав.
Весело, привільно працювати влітку в степу. Сонечко гріє, вітер віє, пташки щебечуть, можна й до ставка піти покупатися, як бабуся дозволить.
Уранці бабуся й каже Андрійкові.
— Піди води принеси.
І такий тихий, добрий, ласкавий голос у бабусі, що Андрійко швиденько бере відро й біжить до колодязя. А колодязь далеченько — аж під лісом. Витягне відро води й живенько принесе.
Та ось прислали на ферму ще одного працівника — діда Карпа. Став працювати він сторожем.
Не сподобався дід нікому: ні бабусі Марині, ні Андрійкові. Мовчазний, похмурий.
Якось увечері Андрійко попросив:
— Дідусю, розкажіть казку.
Дід щось буркнув сердито, а потім каже:
— Нічого тобі робити, казки захотілося... Піди краще води принеси...
Такі холодні, крижані, безсердечні були ці слова. Андрійко з великим небажанням пішов по воду. Витяг повне відро, сів біля колодязя й довго сидів. Не хотілося йти до діда Карпа.
Приніс Андрійко води й зараз же побіг до бабусі Марини.
Уранці Андрійко встав до схід сонця. Начистив картоплі. І з нетерпінням чекав, щоб бабуся послала по воду. Нарешті почулися тихі ласкаві слова:
— Піди води принеси.
Андрій побіг, витяг води й швиденько приніс на кухню.
* * *
ХОЧЕТЬСЯ СКАЗАТИ ЩОСЬ НІЖНЕ-НІЖНЕ...
Мені було тоді, мабуть, років три чи чотири. Повела мене мама в лікарню — якийсь укол зробити.
Прийшли ми до великого білого будинку. Все в ньому біле — і стіни, й двері. Покликали нас із мамою в маленьку кімнату. Сидить там біля столу лікар. Глянув на мене, а потім до мами сердито:
— Чому ви не роздягли хворої? Що ж я, по-вашому, сам її роздягатиму?
І аж почервонів від злості. Мені стало страшно.
Тої ж хвилини із сусідньої кімнати ввійшла жінка — теж у білому халаті — лікар.
Вона ласкаво поклала мені руку на голову й сказала:
— Ой, яка ж у тебе кофточка гарна. Та й тепла ж, мабуть... Давай скинемо її.
Від ласкавих слів жінки стало мені радісно. Я сама роздяглася. І коли робили укол — не боліло.
Мені вже двадцять п'ять, уже в мене двоє діток. Обидва лікарі — й чоловік, і жінка — працюють і тепер у нашому селі. Коли я зустрічаю на дорозі сердитого лікаря (так називаю його все життя), хочеться перейти на другий бік вулиці. А коли йде назустріч ласкава жінка — на душі стає радісно, хочеться підійти до неї, поклонитися низько і сказати щось ніжне-ніжне...
Прийшли ми до великого білого будинку. Все в ньому біле — і стіни, й двері. Покликали нас із мамою в маленьку кімнату. Сидить там біля столу лікар. Глянув на мене, а потім до мами сердито:
— Чому ви не роздягли хворої? Що ж я, по-вашому, сам її роздягатиму?
І аж почервонів від злості. Мені стало страшно.
Тої ж хвилини із сусідньої кімнати ввійшла жінка — теж у білому халаті — лікар.
Вона ласкаво поклала мені руку на голову й сказала:
— Ой, яка ж у тебе кофточка гарна. Та й тепла ж, мабуть... Давай скинемо її.
Від ласкавих слів жінки стало мені радісно. Я сама роздяглася. І коли робили укол — не боліло.
Мені вже двадцять п'ять, уже в мене двоє діток. Обидва лікарі — й чоловік, і жінка — працюють і тепер у нашому селі. Коли я зустрічаю на дорозі сердитого лікаря (так називаю його все життя), хочеться перейти на другий бік вулиці. А коли йде назустріч ласкава жінка — на душі стає радісно, хочеться підійти до неї, поклонитися низько і сказати щось ніжне-ніжне...
* * *
ЧОГО СИНИЧКА ПЛАЧЕ?
У хаті край села жили чоловік і жінка.
Було в них двоє дітей — Мишко й Оля. Біля хати ріс високий гіллястий осокір.
— Зробимо на осокорі гойдалку, — сказав раз Мишко.
— Ой, добре буде гойдатися! — зраділа Оля.
Поліз Мишко на осокір, прив’язав до гілки мотузку. Стали на гойдалку Мишко й Оля та й ну собі гойдатися.
Гойдаються діти, й осокір гойдається. Гойдаються діти, а навколо них синичка літає та й співає, співає.
Мишко й каже:
— І синичці весело, що ми гойдаємось. Як вона радісно співає.
Глянула Оля на стовбур осокора й побачила дупло, а в дуплі — гніздечко синиччине, а в гніздечку — пташенята маленькі.
— Синичка не радіє, а плаче, — сказала Оля.
— Чого ж їй плакати? — здивувався Мишко.
— Подумай, чого, — відповіла Оля.
Мишко зліз із гойдалки, став на землю, дивиться на синиччине гніздо й думає: «Чого синичка плаче?»
Було в них двоє дітей — Мишко й Оля. Біля хати ріс високий гіллястий осокір.
— Зробимо на осокорі гойдалку, — сказав раз Мишко.
— Ой, добре буде гойдатися! — зраділа Оля.
Поліз Мишко на осокір, прив’язав до гілки мотузку. Стали на гойдалку Мишко й Оля та й ну собі гойдатися.
Гойдаються діти, й осокір гойдається. Гойдаються діти, а навколо них синичка літає та й співає, співає.
Мишко й каже:
— І синичці весело, що ми гойдаємось. Як вона радісно співає.
Глянула Оля на стовбур осокора й побачила дупло, а в дуплі — гніздечко синиччине, а в гніздечку — пташенята маленькі.
— Синичка не радіє, а плаче, — сказала Оля.
— Чого ж їй плакати? — здивувався Мишко.
— Подумай, чого, — відповіла Оля.
Мишко зліз із гойдалки, став на землю, дивиться на синиччине гніздо й думає: «Чого синичка плаче?»
* * *
ЧОМУ ДІДУСЬ ТАКИЙ ДОБРИЙ СЬОГОДНІ?
Поліз Андрійко на шовковицю: привабили чорні ягоди. Навтішався вволю, а тут дощ пішов.
Пересидів Андрійко дощ. Хотів злазити з шовковиці, аж дивиться — сидить під шовковицею дідусь Петро. Вийшов дідусь після дощу в сад.
«Що ж його робити? — думає Андрійко. — Злазити з шовковиці — струсиш на дідуся всю воду з листя, змокне під дощем, захворіє».
Сидить Андрійко, притулившись до гілки, боїться поворухнутись. Жде, поки дідусь до хати піде. А дідусь не йде.
Вже сутеніти стало, коли підвівся дідусь, питає:
— Чому це ти сидиш на і дереві, внучку?
— Боюся струсити на вас краплі, дідусю...
— Злазь, Андрійку...
Дідусь відійшов, Андрійко зліз із шовковиці.
Дідусь пригорнув і поцілував Андрійка. «Чому це дідусь такий добрий сьогодні?» — з подивом подумав онук.
Пересидів Андрійко дощ. Хотів злазити з шовковиці, аж дивиться — сидить під шовковицею дідусь Петро. Вийшов дідусь після дощу в сад.
«Що ж його робити? — думає Андрійко. — Злазити з шовковиці — струсиш на дідуся всю воду з листя, змокне під дощем, захворіє».
Сидить Андрійко, притулившись до гілки, боїться поворухнутись. Жде, поки дідусь до хати піде. А дідусь не йде.
Вже сутеніти стало, коли підвівся дідусь, питає:
— Чому це ти сидиш на і дереві, внучку?
— Боюся струсити на вас краплі, дідусю...
— Злазь, Андрійку...
Дідусь відійшов, Андрійко зліз із шовковиці.
Дідусь пригорнув і поцілував Андрійка. «Чому це дідусь такий добрий сьогодні?» — з подивом подумав онук.
* * *
ЧОМУ МАМА ТАК ХВАЛИТЬ?
Пішла мама на роботу, а вдома залишилась шестирічна дівчинка Люда. Вона ще не ходить до школи.
Мама сказала Люді, щоб вона курей нагодувала й квіти полила.
Люда нагодувала курей і полила квіти, потім думає: «Зварю борщу. Мама прийде з роботи втомлена. Хай відпочине».
Зварила Люда борщу, попробувала.
Борщ несмачний... Оце буде мама сваритися, що вона несмачного борщу наварила.
Прийшла мама з роботи. Здивувалась, що Люда зварила страву. Насипала борщу, їсть і хвалить:
— Ой смачного ж ти борщу зварила, дочко.
Люді ніяково слухати ці слова. Адже вона пробувала борщ — він несмачний. Думає Люда: "Чому ж мама так хвалить?"
Мама сказала Люді, щоб вона курей нагодувала й квіти полила.
Люда нагодувала курей і полила квіти, потім думає: «Зварю борщу. Мама прийде з роботи втомлена. Хай відпочине».
Зварила Люда борщу, попробувала.
Борщ несмачний... Оце буде мама сваритися, що вона несмачного борщу наварила.
Прийшла мама з роботи. Здивувалась, що Люда зварила страву. Насипала борщу, їсть і хвалить:
— Ой смачного ж ти борщу зварила, дочко.
Люді ніяково слухати ці слова. Адже вона пробувала борщ — він несмачний. Думає Люда: "Чому ж мама так хвалить?"
* * *
ЩО ПОСІЄШ, ТЕ Й ПОЖНЕШ
Посіяв байдужість — пожав зневагу.
Одного разу до нас прилетіли голуб і голубка. Сіли на ґанку та й воркочуть. Ніби дивляться на мене й щось просять. Я поліз на дах, відчинив маленьке віконце. Голуби заховалися в нього. Я виніс їм зерна, вони поклювали й знову сховались у віконці.
Наступного ранку я знову погодував їх і поставив коритце з водою. А потім було так — коли погодую, а коли й забуду. Більше було таких днів, що я забував погодувати голубів. Вони сидять на ґанку, дивляться на мене, а я все кудись поспішаю. Коли це йду, а голуб летить наді мною, немов збирається на плече мені сісти. Я думав, що голуб грається. І не догадався, що йому їсти хочеться.
А то якось уранці бачу — голуби сидять на подвір’ї в сусідів, а маленька дівчинка Оля годує їх.
А батько ставить на стовпі маленьку хатку — голубник.
Боляче мені стало. Кликав я голубів, кликав, але вони більше до мене не прилетіли. Поселилися в голубнику. Оля щодня годує їх — і вранці, й увечері.
Вони полюбили дівчинку: сідають їй на плечі, даються в руки.
Що посієш, те й пожнеш, — говорить наше українське прислів’я. Посіяв байдужість — пожав зневагу.
Птахи зневажають тих, хто байдужий до них.
Одного разу до нас прилетіли голуб і голубка. Сіли на ґанку та й воркочуть. Ніби дивляться на мене й щось просять. Я поліз на дах, відчинив маленьке віконце. Голуби заховалися в нього. Я виніс їм зерна, вони поклювали й знову сховались у віконці.
Наступного ранку я знову погодував їх і поставив коритце з водою. А потім було так — коли погодую, а коли й забуду. Більше було таких днів, що я забував погодувати голубів. Вони сидять на ґанку, дивляться на мене, а я все кудись поспішаю. Коли це йду, а голуб летить наді мною, немов збирається на плече мені сісти. Я думав, що голуб грається. І не догадався, що йому їсти хочеться.
А то якось уранці бачу — голуби сидять на подвір’ї в сусідів, а маленька дівчинка Оля годує їх.
А батько ставить на стовпі маленьку хатку — голубник.
Боляче мені стало. Кликав я голубів, кликав, але вони більше до мене не прилетіли. Поселилися в голубнику. Оля щодня годує їх — і вранці, й увечері.
Вони полюбили дівчинку: сідають їй на плечі, даються в руки.
Що посієш, те й пожнеш, — говорить наше українське прислів’я. Посіяв байдужість — пожав зневагу.
Птахи зневажають тих, хто байдужий до них.
* * *
ЩОБ ТИ СТАВ КРАЩИМ
Дідусь з онуком йшли великим лісом.
Ледь помітна стежинка звивалась поміж високими деревами.
Вечоріло. Подорожні втомилися. Дідусь уже збирався заночувати десь під кущем, аж тут хлопчик побачив у гущавині хатинку.
— Дідусю, он хатинка! — радісно вигукнув онук. — Може, в ній переночуємо?
— Так, це хатинка для подорожніх, — сказав дідусь.
Вони зайшли в лісову хатинку. У ній було чисто, на стіні висіла гілочка з ялинки. За народним звичаєм це означало: заходьте, будь ласка, любі гості.
Дідусь і онук підійшли до столу й побачили на ньому свіжу хлібину, глечик з медом і кілька великих сухих рибин. Поруч лежала маленька гілочка ялинки.
На вікні — відро з водою.
Дідусь і внук умилися і сіли вечеряти.
— Хто це все поставив на стіл? — питає онук.
— Добрий чоловік, — мовив дідусь.
— Як це так? — дивується онук. — Залишив нам добрий чоловік їжу, а ми й не знаємо, хто він.
Для чого ж він старався?
— Щоб ти став кращим, — відповів дідусь.
Ледь помітна стежинка звивалась поміж високими деревами.
Вечоріло. Подорожні втомилися. Дідусь уже збирався заночувати десь під кущем, аж тут хлопчик побачив у гущавині хатинку.
— Дідусю, он хатинка! — радісно вигукнув онук. — Може, в ній переночуємо?
— Так, це хатинка для подорожніх, — сказав дідусь.
Вони зайшли в лісову хатинку. У ній було чисто, на стіні висіла гілочка з ялинки. За народним звичаєм це означало: заходьте, будь ласка, любі гості.
Дідусь і онук підійшли до столу й побачили на ньому свіжу хлібину, глечик з медом і кілька великих сухих рибин. Поруч лежала маленька гілочка ялинки.
На вікні — відро з водою.
Дідусь і внук умилися і сіли вечеряти.
— Хто це все поставив на стіл? — питає онук.
— Добрий чоловік, — мовив дідусь.
— Як це так? — дивується онук. — Залишив нам добрий чоловік їжу, а ми й не знаємо, хто він.
Для чого ж він старався?
— Щоб ти став кращим, — відповів дідусь.
* * *
Я ХОЧУ СКАЗАТИ СВОЄ СЛОВО
Катерина Іванівна повела своїх маленьких першокласників у поле. Був тихий осінній ранок. Високо в небі летів ключ перелітних птахів. Вони тихо курликали, і від цього в степу було сумно. Учителька сказала дітям:
— Сьогодні ми будемо вчитися розповідати про осіннє небо. Хай кожен з вас добере для цього в рідній мові красиві і точні слова.
Діти притихли. Вони дивились в небо і думали. Через хвилину всі заговорили: «Небо синє-синє... Небо голубе... Небо чисте...» І все.
Діти знову і знову повторювали одні й ті самі слова: синє, голубе, чисте. Збоку стояла маленька Валя.
— А ти, Валю, що хочеш сказати? — запитала Катерина Іванівна.
— Я хочу сказати своє слово.
— Яке ж твоє слово про небо?
— Небо ласкаве... — тихо сказала дівчинка й усміхнулась.
Діти притихли. Вони враз побачили в небі те, чого не бачили досі: «Небо сумне... Небо тривожне... Небо зажурене... Небо холодне...»
А небо грало, трепетало, дихало, як жива істота. Щ І діти дивилися в його сумні сині-сині осінні очі.
— Сьогодні ми будемо вчитися розповідати про осіннє небо. Хай кожен з вас добере для цього в рідній мові красиві і точні слова.
Діти притихли. Вони дивились в небо і думали. Через хвилину всі заговорили: «Небо синє-синє... Небо голубе... Небо чисте...» І все.
Діти знову і знову повторювали одні й ті самі слова: синє, голубе, чисте. Збоку стояла маленька Валя.
— А ти, Валю, що хочеш сказати? — запитала Катерина Іванівна.
— Я хочу сказати своє слово.
— Яке ж твоє слово про небо?
— Небо ласкаве... — тихо сказала дівчинка й усміхнулась.
Діти притихли. Вони враз побачили в небі те, чого не бачили досі: «Небо сумне... Небо тривожне... Небо зажурене... Небо холодне...»
А небо грало, трепетало, дихало, як жива істота. Щ І діти дивилися в його сумні сині-сині осінні очі.
* * *
ЯК БІЛОЧКА ДЯТЛА ВРЯТУВАЛА
Серед зими потепліло, пішов дощ, а потім знову замерзло. Вкрилися льодом дерева, зледеніли шишки на ялинках. Немає чого їсти дятлові: стукає об лід, а до кори не достукається. Б’є дзьобом шишку, а зернятка не вилущуються. Сів дятел на ялині й плаче. Падають гарячі сльози на сніг, замерзають.
Дивиться білка з дупла — дятел плаче. Стриб, стриб, прибігла до дятла.
— Чого це ти, дятле, плачеш?
— Немає чого їсти, білочко.
Жаль стало білочці дятла. Винесла вона з дупла велику ялинкову шишку. Поклала між стовбуром і гілкою. Сів дятел біля шишки та й ну її молотити дзьобом.
А білочка сидить біля дупла й радіє. І білченята в дуплі радіють. І сонечко в небі радіє.
Дивиться білка з дупла — дятел плаче. Стриб, стриб, прибігла до дятла.
— Чого це ти, дятле, плачеш?
— Немає чого їсти, білочко.
Жаль стало білочці дятла. Винесла вона з дупла велику ялинкову шишку. Поклала між стовбуром і гілкою. Сів дятел біля шишки та й ну її молотити дзьобом.
А білочка сидить біля дупла й радіє. І білченята в дуплі радіють. І сонечко в небі радіє.
* * *
ЯК НАТАЛЯ У ЛИСИЦІ ХИТРИНКУ КУПИЛА
(казка)
Прийшла Лисиця на базар, принесла повну торбу якогось краму, прикритого білим рушничком.
Діло було зимою. Стала Лисиця в ряд, підняла пухнастий комір, поставила кошик на стіл, відкрила, й побачили люди: у кошику хитринки.
Ішла повз базар Наталочка. Побачила — Лисиця хитринки продає. Підійшла і вибрала собі таку хитринку: маленька дерев'яна дівчинка приклала руку до голови, скривилася й жалібно пищить: «Ой, голова болить».
Купила Наталя хитринку, принесла додому.
Треба готувати уроки, але ж не хочеться.
— У мене голова болить, — скаржиться
Наталя мамі, — не буду уроків вчити.
— Добре, полеж, Наталочко.
Лягла дівчинка в ліжко й одразу ж забула про головний біль, каже мамі:
— Мамо, я піду покатаюсь на ковзанах.
— Але ж у тебе голова болить, — здивувалась мама.
Наталочка почервоніла від сорому.
«Віднесу на базар хитринку, віддам Лисиці, не треба мені її хитрощі»,— подумала вона. Пішла на базар. Засунула руку у кишеню, а маленької дерев'яної дівчинки нема.
«Де ж вона поділася?» — дивується Наталя.
Так і не зрозуміла дівчинка, куди поділася хитринка. Розповіла про все мамі.
Мама й каже:
— Злякалася тебе хитринка. Хитрощі не люблять совісті.
— А де ж моя совість? У чому вона?
— У тому, що тобі стало соромно.
Діло було зимою. Стала Лисиця в ряд, підняла пухнастий комір, поставила кошик на стіл, відкрила, й побачили люди: у кошику хитринки.
Ішла повз базар Наталочка. Побачила — Лисиця хитринки продає. Підійшла і вибрала собі таку хитринку: маленька дерев'яна дівчинка приклала руку до голови, скривилася й жалібно пищить: «Ой, голова болить».
Купила Наталя хитринку, принесла додому.
Треба готувати уроки, але ж не хочеться.
— У мене голова болить, — скаржиться
Наталя мамі, — не буду уроків вчити.
— Добре, полеж, Наталочко.
Лягла дівчинка в ліжко й одразу ж забула про головний біль, каже мамі:
— Мамо, я піду покатаюсь на ковзанах.
— Але ж у тебе голова болить, — здивувалась мама.
Наталочка почервоніла від сорому.
«Віднесу на базар хитринку, віддам Лисиці, не треба мені її хитрощі»,— подумала вона. Пішла на базар. Засунула руку у кишеню, а маленької дерев'яної дівчинки нема.
«Де ж вона поділася?» — дивується Наталя.
Так і не зрозуміла дівчинка, куди поділася хитринка. Розповіла про все мамі.
Мама й каже:
— Злякалася тебе хитринка. Хитрощі не люблять совісті.
— А де ж моя совість? У чому вона?
— У тому, що тобі стало соромно.
* * *
ЯК ПАВЛИК СПИСАВ У ЗІНИ ЗАДАЧУ
ЯК ПАВЛИК СПИСАВ У ЗІНИ ЗАДАЧУ
Павлик був стурбований. Дома він сидів над задачею й не міг розв’язати. Тож до школи Павлик прийшов зарано, щоб у когось її списати. Бо працювати сам не любив.
Ось прийшла Зіна. Вона добре вміла розв’язувати задачі. Павлик й питає:
— На скільки питань задача?
— На три, — відповідає Зіна. — А хіба ти не розв’язав?
— Не вийшло... Дай списати...
— Ой, Павлику, чого ж ти сам не хочеш працювати? — питає Зіна.
Але таки дала йому свій зошит.
Павлик став списувати. Одна дія, друга, ось уже третя, а в третій дії він помітив у Зіни помилку. Там, де треба було написати 23, вона написала 32.
У своєму зошиті Павлик написав правильно, а Зіні не сказав, що в неї помилка.
Учителька зібрала зошити, щоб перевірити. Наступного дня їх і принесла.
— У Павлика «п’ять», — сказала вчителька. — Молодець, Павлику, добре попрацював над задачею. А в тебе, Зіно, — «чотири». Помилку зробила...
Зіна поблідла. Вона глянула на Павлика. Павлик почервонів і похнюпив голову.
Ось прийшла Зіна. Вона добре вміла розв’язувати задачі. Павлик й питає:
— На скільки питань задача?
— На три, — відповідає Зіна. — А хіба ти не розв’язав?
— Не вийшло... Дай списати...
— Ой, Павлику, чого ж ти сам не хочеш працювати? — питає Зіна.
Але таки дала йому свій зошит.
Павлик став списувати. Одна дія, друга, ось уже третя, а в третій дії він помітив у Зіни помилку. Там, де треба було написати 23, вона написала 32.
У своєму зошиті Павлик написав правильно, а Зіні не сказав, що в неї помилка.
Учителька зібрала зошити, щоб перевірити. Наступного дня їх і принесла.
— У Павлика «п’ять», — сказала вчителька. — Молодець, Павлику, добре попрацював над задачею. А в тебе, Зіно, — «чотири». Помилку зробила...
Зіна поблідла. Вона глянула на Павлика. Павлик почервонів і похнюпив голову.
* * *
ЯК ФЕДЬКО ВІДЧУВ У СОБІ ЛЮДИНУ
Пішов раз малий Федько з матір’ю на поле картоплю копати.
— Вісім років тобі, — каже мати, — працювати час по-справжньому.
Викопує мати кущ, а Федько вибирає з ямки картоплю й у відро кидає.
Не хочеться Федькові працювати. Визбирує картоплю, що зверху, а в землі не хоче копирсатися.
Залишив картоплю в одному кущі, у другому. Мати помітила таку роботу та й каже:
— Хіба тобі не соромно? Людина ж дивиться і все бачить!
Оглядається Федько довкола і дивується:
— Де ж та Людина? Що вона бачить?
— У тобі, Федьку, Людина. Усе вона бачить, усе помічає, та тільки ти не завжди дослухаєшся до того, що вона тобі говорить. Ось прислухайся до її голосу, вона тобі й скаже, як ти працюєш.
— А де ж вона в мені — Людина? — дивується Федько.
— У голові твоїй, у грудях, у серці, — підказує мати.
Перейшов Федько до іншого куща, позбирав картоплю, що зверху лежала. Хотів було вже за лишити його, аж тут мов і справді хтось докоряє: що ж ти, Федьку, робиш? Порийся, там ще є картопля у землі.
Здивувався Федько, оглянувся. Нікого немає, а мов хтось дивиться на його роботу й соромить.
«І справді, мабуть-таки, Людина бачить мою роботу», — подумав Федько, зітхнув, розгріб землю біля викопаного куща й знайшов ще кілька картоплин.
Легше стало на душі Федькові. Аж пісеньки веселої заспівав.
Працює він годину, працює другу і все більше дивується. Ледве подумає: «Навіщо так глибоко гребтися, мабуть, уже немає картоплі», а тут хтось і підслухає його думку. І соромно стає Федькові. Але й радісно, ой, як радісно. «Гарний цей друг - Людина», — думає Федько.
— Вісім років тобі, — каже мати, — працювати час по-справжньому.
Викопує мати кущ, а Федько вибирає з ямки картоплю й у відро кидає.
Не хочеться Федькові працювати. Визбирує картоплю, що зверху, а в землі не хоче копирсатися.
Залишив картоплю в одному кущі, у другому. Мати помітила таку роботу та й каже:
— Хіба тобі не соромно? Людина ж дивиться і все бачить!
Оглядається Федько довкола і дивується:
— Де ж та Людина? Що вона бачить?
— У тобі, Федьку, Людина. Усе вона бачить, усе помічає, та тільки ти не завжди дослухаєшся до того, що вона тобі говорить. Ось прислухайся до її голосу, вона тобі й скаже, як ти працюєш.
— А де ж вона в мені — Людина? — дивується Федько.
— У голові твоїй, у грудях, у серці, — підказує мати.
Перейшов Федько до іншого куща, позбирав картоплю, що зверху лежала. Хотів було вже за лишити його, аж тут мов і справді хтось докоряє: що ж ти, Федьку, робиш? Порийся, там ще є картопля у землі.
Здивувався Федько, оглянувся. Нікого немає, а мов хтось дивиться на його роботу й соромить.
«І справді, мабуть-таки, Людина бачить мою роботу», — подумав Федько, зітхнув, розгріб землю біля викопаного куща й знайшов ще кілька картоплин.
Легше стало на душі Федькові. Аж пісеньки веселої заспівав.
Працює він годину, працює другу і все більше дивується. Ледве подумає: «Навіщо так глибоко гребтися, мабуть, уже немає картоплі», а тут хтось і підслухає його думку. І соромно стає Федькові. Але й радісно, ой, як радісно. «Гарний цей друг - Людина», — думає Федько.
* * *
ЯК ХЛОПЦІ МЕД ПОЇЛИ
Мати послала Олега і Романа до дідуся. Він у сусідньому селі живе.
Зраділи хлопці: давно не були в дідуся. У нього в садку яблука смачні, ото вже поласуємо, думають.
Принесли дідусеві нову вишиту сорочку, що мати передала. Подякував дідусь і каже:
— Ідіть, діти, в садок, ласуйте яблуками.
Побігли хлопці у садок, наїлися яблук. Дідусь поставив на столі тарілку меду. Взяли вони по ложці й не можуть більше.
Зібралися хлопці додому. Дав дідусь баночку меду й каже:
— Хай і мама покуштує.
Пішли хлопці. Дорога далека. Захотілося їсти.
Сіли під вербою, з’їли трохи меду. Та й знову йдуть.
Захотілося їсти ще дужче. Ще сіли, наче й небагато з’їли, а меду лишилося тільки на денці.
Ще раз сіли... Баночка стала порожня. Підійшли до хати, сіли під явором та й думають: «Що ж мама скаже?»
Вийшла мама з хати, дивиться — хлопці плачуть:
— Чого це ви плачете? — стривожилася мати.
Розповіли сини, як мед поїли. Мама зраділа сміється. Хлопці дивуються, питають
— Мамо, чого ви радієте?
— Того, що ви плачете...
Зраділи хлопці: давно не були в дідуся. У нього в садку яблука смачні, ото вже поласуємо, думають.
Принесли дідусеві нову вишиту сорочку, що мати передала. Подякував дідусь і каже:
— Ідіть, діти, в садок, ласуйте яблуками.
Побігли хлопці у садок, наїлися яблук. Дідусь поставив на столі тарілку меду. Взяли вони по ложці й не можуть більше.
Зібралися хлопці додому. Дав дідусь баночку меду й каже:
— Хай і мама покуштує.
Пішли хлопці. Дорога далека. Захотілося їсти.
Сіли під вербою, з’їли трохи меду. Та й знову йдуть.
Захотілося їсти ще дужче. Ще сіли, наче й небагато з’їли, а меду лишилося тільки на денці.
Ще раз сіли... Баночка стала порожня. Підійшли до хати, сіли під явором та й думають: «Що ж мама скаже?»
Вийшла мама з хати, дивиться — хлопці плачуть:
— Чого це ви плачете? — стривожилася мати.
Розповіли сини, як мед поїли. Мама зраділа сміється. Хлопці дивуються, питають
— Мамо, чого ви радієте?
— Того, що ви плачете...
* * *
ЯКИЙ СЛІД ПОВИННА ЗАЛИШАТИ ЛЮДИНА НА ЗЕМЛІ?
Старий Майстер звів кам’яний будинок. Став осторонь і милується. «Завтра в ньому оселяться люди», — думає з гордістю.
А в цей час біля будинку грався Хлопчик. Він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів.
— Для чого ти псуєш мою роботу? — сказав з докором Майстер.
Хлопчик подивився на відбиток ноги, засміявся й побіг собі.
Минуло багато років, Хлопчик став дорослим Чоловіком. Життя його склалось так, що він часто переїздив з міста до міста, ніде довго не затримувався, ні до чого не прихилявся — ні руками, ні душею.
Прийшла старість. Згадав старий Чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілось йому побувати там. Приїхав на батьківщину, зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі здвигують плечима — ніхто не пам’ятає такого Чоловіка.
— Що ж ти залишив після себе? — питає у старого Чоловіка один дід. — Є в тебе син чи дочка?
— Немає у мене ні сина, ні дочки.
— Може, ти дуба посадив?
— Ні, не посадив я дуба...
— Може, ти поле випестував?
— Ні, не випестував я поля...
— Так, мабуть, ти пісню склав?
— Ні, й пісні я не склав.
— Так хто ж ти такий? Що ж ти робив усе своє життя? — здивувався дід.
Нічого не міг відповісти старий Чоловік. Згадалась йому та мить, коли він залишив слід на сходинці. Пішов до будинку. Стоїть той наче вчора збудований, а на найнижчій сходинці — закам’янілий відбиток Хлопчикової ніжки.
«Ось і все, що залишилось після мене на Землі, — з болем подумав старий Чоловік. — Але цього ж мало, дуже мало... Не так треба було жити...»
А в цей час біля будинку грався Хлопчик. Він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів.
— Для чого ти псуєш мою роботу? — сказав з докором Майстер.
Хлопчик подивився на відбиток ноги, засміявся й побіг собі.
Минуло багато років, Хлопчик став дорослим Чоловіком. Життя його склалось так, що він часто переїздив з міста до міста, ніде довго не затримувався, ні до чого не прихилявся — ні руками, ні душею.
Прийшла старість. Згадав старий Чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілось йому побувати там. Приїхав на батьківщину, зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі здвигують плечима — ніхто не пам’ятає такого Чоловіка.
— Що ж ти залишив після себе? — питає у старого Чоловіка один дід. — Є в тебе син чи дочка?
— Немає у мене ні сина, ні дочки.
— Може, ти дуба посадив?
— Ні, не посадив я дуба...
— Може, ти поле випестував?
— Ні, не випестував я поля...
— Так, мабуть, ти пісню склав?
— Ні, й пісні я не склав.
— Так хто ж ти такий? Що ж ти робив усе своє життя? — здивувався дід.
Нічого не міг відповісти старий Чоловік. Згадалась йому та мить, коли він залишив слід на сходинці. Пішов до будинку. Стоїть той наче вчора збудований, а на найнижчій сходинці — закам’янілий відбиток Хлопчикової ніжки.
«Ось і все, що залишилось після мене на Землі, — з болем подумав старий Чоловік. — Але цього ж мало, дуже мало... Не так треба було жити...»
ТЕКСТИ
ДЛЯ ТЕХНІКИ ЧИТАННЯ
4 КЛАСУ
ДЛЯ ТЕХНІКИ ЧИТАННЯ
4 КЛАСУ
ТВОРЧI
ЗАВДАННЯ З УКРАЇНСЬКОЇ
МОВИ ДЛЯ 4
КЛАСУ
МОВА I МОВЛЕННЯ .
------------------------------------------------------------------------------
1 Спиши текст , добираючи за змiстом потрiбнi
слова .
Мова -- одне з багатьох ... ,
створених людьми . Вона вiддзвонює
... народу , його ... . У мовi -- уся ... народу . Слово рiдне
ввiбрало в себе вiковiчний ... Днiпра
, ... колосся , ... дiброви ,
... соловейка , ... трударя на важкiй
нивi .
(душа , плин , диво , iсторiя , спiв ,
доля , пiсня , шепiт , шурхiт)
2 Подiли текст на речення i запиши їх .
Люди сiють хлiб щедро оспiвана ця
праця людська зерно для людини
i досi залишається земним дивом воно
безсмертне кинуте в землю стає
колосом наливається соками землi й
сонця красується радує урожаєм
нелегко дається хлiб справжню цiну
його знають хлiбороби .
3 Спиши текст , розкриваючи дужки .
Дуже давнiм промислом на Українi є
плетiння (лоза) . (Лоза) можна
гнути , переплiтати . Вона не
ламається . З (лоза) плетуть кошики ,
колиски , меблi . Вмiють працювати з
(лоза) народнi умiльцi .
4 З дужок вибери потрiбнi за змiстом слова i
запиши речення .
Стояла тепла ясна (весна , лiто ,
осiнь , зима).
Осiннє (повiтря , небо , горизонт)
прозоре , тихе . На безхмарному
небi сяяло (мiсяць , сонце , зiрки) .
Пiд його косим промiнням золо -
том горiло (стовбур , листя , корiння)
(дуби , ясени , клени , липи
та осокори , берези , верби).
------------------------------------------------------------------------------
Т Е К С Т
------------------------------------------------------------------------------
1 Склади речення , добери заголовок .
а)
верба , священним , деревом , є
б)
в, пiснях , оспiвана, вона , народних, словами , багатьма , ласкавими
в)
вербу , тримають , освячену , образами , за
г)
букети , котикiв , з , вербових , є , найкращим , для , подарунком ,
рiдних , знайомих , та
2 Спиши речення , пiдкресли слова в
переносному значеннi .
Вiтер з гаєм розмовляє , шепче з
осокою .
Тополi поволi стоять собi , мов
сторожа розмовляють з полем.
Пишається калинонька , явiр молодiє .
3 Замiни видiленi слова антонiмами , добери
заголовок i запиши текст.
Сонце заходить , прощаючись iз землею
. Затихає легенький вiтерець .
Перестають спiвати пташки .
4 Замiни видiленi слова антонiмами , добери
заголовок i запиши текст.
Прийшла весна . Зазеленiли дерева .
Днi стали довшими , а ночi --
коротшими . Прилетiли перелiтнi птахи
. У полях починається гаряча
пора .
5 Склади i запиши текст з поданих речень .
На узлiссi
З надламаної гiлки сльозиться сiк .
Ласкаво пригрiває сонечко у
лiсi . Однак чує вона кожен шорох ,
кожен тривожний звук . Вже набуб-
нявiли бруньки на деревах . Вийшла на
узлiсся стара лосиха з довгоно-
гим лосеням . Задрiмала проти сонця .
6 Склади i запиши текст з поданих речень .
У лiсi
З хлопцями був собачка Дружок .
Бiля ялинки хлопчики знайшли мале
бiлченя . Був теплий сонячний день .
Там було гарно i весело . Хлоп-
чики гарно провели день . Василько
взяв його i посадив на дерево .
Василько i Петрик пiшли в лiс .
7 До iменникiв добери з дужок синонiми.
Шлях , учень , хата .
(школяр , дорога , будинок , путь ,
хмарочос)
8 Прочитай текст. Це опис чи мiркування ?
Запиши речення , у якому висловлюється твердження.
Обкладинка -- важлива частина книжки ,
її обличчя. На обкладинцi
друкується прiзвище автора , назва
книги. Обкладинка оберiгає
книгу , робить її красивою.
9 Склади i запиши зв`язний текст з
деформованих речень.
до , пiшли , лiсу , ми , весною
легенький , подув , вiтерець
в , заспiвали , всi , лiсi , дерева
кожне , свою , спiвало , пiсню ,
дерево
спiвала , бiлокора , пiсеньку ,
красуня , нiжну , берiзка
пiснею , дуб , вчив , своєю , бути , i
, вiдважними , нас , сильними
10 З поданих слiв склади i запиши речення.
курчатками , жовтенькi , на , висипали
, кульбабки , траву
схилах , кульбабки , на , розцвiли ,
зелених
краплi , блищать , роси , сонцi , на
на , виблискували , самоцвiтами ,
сонцi , роси , краплi
травi , на , блищали , осiнньої ,
численнi , павутини , нитки
повiтрi , у , лiтає , бабиного ,
павутиння , лiта
11 Встав антонiми
Як є початок , то й ..... буде.
Геть пiшло з країни горе -- розлилося
..... морем.
Порожня бочка гучить , а повна
..... .
З великої хмари ..... дощ буває.
------------------------------------------------------------------------------
ВИДИ РЕЧЕНЬ ЗА МЕТОЮ ВИСЛОВЛЮВАННЯ ТА
IНТОНАЦIСЮ .
------------------------------------------------------------------------------
1 Перебудуй розповiднi речення у спонукальнi.
Ми любимо свою землю.
Перед їжею треба мити руки.
За партою слiд сидiти рiвно.
Кожна людина повинна берегти рiдну
природу.
2 Визнач тип речень.
Рiдна мово в рiднiй школi !
Що бринить нам чарiвнiш ?
Що нам ближче i милiш ,
I дорожче в час недолi ?!
3 Спиши i пiдкресли слова , що виражають
спонукання.
Учись , мiй хлопче , вiдмiнником будь
,
Люби i поля , i дiброви !
I де б ти не був , де б не жив , не
забудь
Своєї вкраїнської мови.
4 Запиши вiрш. Пiдкресли звертання.
Звучи , рiдна мово ,
На землi рiднiй лийся по вiнця.
Мово моя українська ,
Мово моя материнська !
------------------------------------------------------------------------------
ОСНОВА РЕЧЕННЯ . ЗВ`ЯЗОК СЛIВ У РЕЧЕННI .
------------------------------------------------------------------------------
1 Запиши речення , визнач їх граматичну основу
.
в`ється , мiж , швидка , берегiв ,
зелених , рiчка
голубi , сонце , у , свiтле , вiконця
, зазирає
на , виблискували , самоцвiтами ,
сонцi , роси , краплi
туман , золотiй , срiбний , землi , по
, гуляє
2 Запиши речення i встанови зв`язок слiв .
Вiтерець ранковий цвiт рясний гойдає .
Спадають теплi роси на золотi ниви .
Сонце вийшло iз-за пишної ниви .
Летiла пташка понад бистрою водою .
Ось калина над рiкою вiти стелить по
водi .
3 Доповни речення порiвняннями , запиши i
пiдкресли їх основу .
1) Тоненькi берiзки взялися за руки i
пiшли в танок , наче ... .
2) Сонце нiжно голубило землю , як
... .
3) Усе було вкрите бiлим снiгом , мов
... .
4) Шумлять хлiба на полi , наче
... .
5) Озеро виблискує на сонцi , нiби
... .
6) У краплинi роси , наче ... , вiдбивалося
небо .
7) В`ється , наче ... , неспокiйна
рiчка .
8) Голос дiвчини бринiв , як ... .
4 Склади i запиши зв`язний текст з
деформованих речень .
Пiдкресли спорiдненi слова .
Вербичка
на , цвiте , галявинi ,
смiливець-незнайомець
на , ньому , видно , не , листя
гiлки , серпанок , окутує , а ,
рожевий
то , вербичка , китицi , розпушила
зiрвав , кiлька , вiтерець , пушинок ,
по , i , понiс , галявинi
розсипає , верба , своє , це , насiння
, усюди
5 Запиши вiршованi рядки. На мiсцi крапок
встав порiвняння , поданi в дужках
З листя падають росинки , нiби сонячнi
.....
Роси падають на квiти i блищать , як
.....
На травi блищать росинки , мов
срiблястi .....
(Самоцвiти , сльозинки ,
намистинки)
------------------------------------------------------------------------------
ОДНОРIДНI ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ
------------------------------------------------------------------------------
1 Допиши речення . Мiж однорiдними членами
речення постав коми .
Ведмiдь , рись , куниця -- це звiрi .
.....
...... ..... -- це птахи .
.....
...... ..... -- це риби .
.....
...... ..... -- це комахи .
2 Пошир речення однорiдними членами ,
замiнюючи видiленi слова конкретними
предметами .
Обабiч дороги ростуть G кущi H .
У садах зрiють G фрукти H .
Учнi допомагають збирати G овочi H .
На клумбах цвiтуть G квiти H .
В гущавинi лiсу здiймають галас G
птахи H .
3 Спиши текст , поставивши поданi у дужках
слова за змiстом .
Край села стояла (просторий ,
свiтлий , чистий) школа . Вона
потопала (в зелень , дерева , квiти).
Навколо неї шикувалися ряди
(липи , каштани , горобина). А в
шкiльному саду росли тоненькi сад -
жанцi (яблунi , грушi , вишнi).
Пришкiльна дiлянка буяла (соняшник ,
гречка , картопля). Клумби красувалися
(троянди i жоржини).
4 Запиши i пiдкресли однорiднi члени речення i
сполучник , яким вони
поєднуються.
Вишита колоссям i калиною ,
Вигойдана спiвом солов`я ,
Звешся веселково Україною ,
Нене зачарована моя.
5 Запиши i пiдкресли однорiднi члени i слова ,
вiд яких вони залежать
Люблю я Бога , маму , тата ,
Люблю село , де рiдна хата ,
Люблю ту школу , де я вчуся ,
Люблю ту церкву , де молюся.
6 Спиши текст. Пiдкресли однорiднi члени
речення iз залежними словами.
Ми -- українцi. Мова наша українська.
Це мова , якою ми розмовляємо ,
без якої не мислимо свого iснування.
Вона прекрасна , багата , мело-
дiйна. Тому не дивно , що нашу мову
називають солов`їною.
7 Спиши речення i постав , де необхiдно
роздiловi знаки.
Пiдкресли однорiднi члени речення.
Вмiння i труд все перетруть .
Добре слово говориться не язиком а
душею i серцем.
Наука в лiс не веде а з лiсу виводить.
Стараннiсть i труд до мети ведуть.
Вовк старiє але не мудрiє.
Слухай багато а мало говори.
Золото й срiбло не старiють батько й
мати цiни не мають.
8 Поєднай словосполучення за допомогою
сполучникiв а ,
але .
Щебече , як соловейко ... курей бачить
Лисиця спить ... нiкого не бачить
В душу в`ється ... кусає , як гадюка
Дивиться звисока ... в кишеню лiзе
9 Прочитай текст. Замiни всi речення одним i
запиши його.
Прийшло лiто. Настали довгожданнi
канiкули. Ми поїхали на екскурсiю
до Києва.
10 З двох простих речень утвори i запиши одне
складне.
Пiдкресли граматичну основу.
Зiйшло сонце. Туман розвiявся.
Блиснула блискавка. Загримiв грiм.
Настав травень. Зацвiли каштани.
Повiяв свiжий вiтерець. По небу
попливли легенькi хмарки.
------------------------------------------------------------------------------
IМЕННИК .
------------------------------------------------------------------------------
1 Прочитай текст , випиши iменники , визнач їх
рiд i число .
Хлiб . Яке коротке слово . Всього
чотири лiтери , а скiльки в ньо-
му тепла . З хлiбом пов`язано так
багато у нашому життi , що цей
необхiдний продукт харчування став
символом працi та миру . Яке це
щастя бути хлiборобом , сiяти зерно у
щедру землю , прикрашати її .
2 Спиши текст . Пiдкресли слова , вжитi в
переносному значеннi .
Прийшла до берiз осiнь . Принесла їм
золотi стрiчки . Вплели берези
стрiчки в зеленi коси . Смiються
сонячнi зайчики , а берези сумують .
3 Спиши текст , замiсть крапок постав потрiбнi
iменники . Визнач вiдмiнок
iменникiв в однинi .
Маленьке оленятко вперше вийшло з
..... на луки . Хитаючись на
високих ..... , воно здивовано
озиралось навкруги . Зеленi луки
нагадували оксамитовий ..... . То тут , то там червонiли голiвки
.....
. На тоненьких нiжках похитувались бiленькi ..... .
4 Використай iменники , поданi у дужках , у
потрiбнiй формi .
Визнач їх вiдмiнок .
Прочитати в (книга) , пастись у (луг) ,
в теплiй (шапка) , сидiти на (берег) ,
написати (подруга) , годинник на (рука) ,
дати (бiлочка) , черевик на (нога) .
5 Спиши текст . Визнач вiдмiнок iменникiв .
Колись нашi предки жили в печерах .
Тодi вони прикрашали стiни ,
кам`янi сокири i палицi малюнками .
Давнi люди читали їх так , як ми
читаємо книжку . Сонце вони часто
позначали кружечком чи квадратиком,
землю -- прямими або хвилястими
лiнiями . З цих малюнкiв поступово
виник орнамент .
6 Спиши текст , ставлячи iменники , що в
дужках , у множинi .
Визнач вiдмiнок iменникiв .
Нашi (предок) будували (замок) , щоб
боронити рiдну землю . На горi
вони ставили мiцнi (будiвля) ,
оточуючи їх кам`яним муром . На иурах
були сторожовi (вежа). Добре вiдомi
(замок) у Києвi , Львовi , Чер -
нiговi . (Замок) треба берегти .
7 Запиши словосполучення , поставивши iменники
в родовому вiдмiнку множини .
Багато (вишня) , чимало (заповiдь) ,
кiлька (прiзвище) , багато (озеро) ,
немає (знання) , не чув (розповiдь) ,
багато (соловей) , побачили (суддя) ,
кiлька (вiкно) , п`ять (столiття) .
8 Постав iменники , що в дужках , у потрiбному
вiдмiнку .
Усно назви вiдмiнок . Добери i запиши
заголовок .
У теплiй прозорiй (вода) , оточенiй
зеленими (листки) , купалася
прекрасна квiтка . Чистi , бiлi
(пелюстка) , нiжна золота середина --
все аж свiтилося (врода). Вiд тiєї
(краса) й саме плесо (рiчка)
здавалося казковим , таємничим .
9 Прочитай текст. Запиши його , поставивши
замiсть крапок потрiбнi iменники.
Маленьке оленятко вперше вийшло з.....
на луки. Хитаючись на високих
..... , воно здивовано озиралось
навкруги. Зеленi луки нагадували
оксамитовий ..... . То тут , то там червонiли голiвки
..... .
На тоненьких нiжках похитувались
бiленькi ..... .
10 Вмпиши iменники жiночого роду в родовому
вiдмiнку однини.
Перед дощем квiти мальви , гвоздики ,
фiалки , бiлої лiлiї закри -
ваються. Блищить листя лiщини -- на
дощ. З`явилися крапельки на лис-
тях верби , осокора , каштана -- буде
дощ. Квiти заячої капусти на
нiч залишаються вiдкритими -- вранцi
буде дощ.
11 Спиши речення , ставлячи iменники , що в
дужках , у мiсцевому вiдмiнку
однини. Замiсть крапок допиши потрiбнi
прийменники.
..... рiдному (край) нам весело жить.
..... Чорному (море) є острiв суворий
, нiмий.
Зацвiли каштани ..... моєму (мiсто) .
Лиш ..... (труд) живе людина , а без
труда її нема.
12 Спиши текст , поставивши iменники , поданi у
дужках , в потрiбнiй формi.
Добре (Лесик) (село). Йому все тут
подобається : гнучка вишня (вiкно)
сад (хата) , луги понад (рiка) i тиша.
Особливо Лесить любить вечiрню
(тиша).Мовчазно стоять дерева , сад , небо. Мерехтять (зоря).
Шумить тiльки рiчка. Це ж симфонiя !
13 Запиши словосполучення , поставивши iменники
в родовому вiдмiнку множини.
Багато (вишня) кiлька (прiзвище) немає (знання)
багато (соловей) кiлька (вiкно) п`ять (столiття)
чимало (заповiдь) побачили (суддя) не чув (розповiдь)
14 Прочитай . Випиши iменники у множинi , видiли
закiнчення.
Де є краще ? Де милiше ? Тут пшеницi золотi ,
Як не на Вкраїнi ? Рiки молочнi ,
Тут городи i сади , Кавуни красносочнi ,
Тут яблука й гарбузи , Худоба i птиця ,
Тут олiя й буряки , Усяка пашниця.
Тут ягоди червонi ,
------------------------------------------------------------------------------
ПРИКМЕТНИК
------------------------------------------------------------------------------
1 Спиши текст , вставляючи на мiсцi крапок
пропущенi букви . Пiдкресли
прикметники , вжитi в переносному значеннi
.
Бiлокоса чарiвниця з..ма примчала
на бiлому конi у сади i парки .
Торкнулася чарiвною паличкою в..рхiвок
д..рев . I заiскрилися на них
кр..шталевi шати . Срiбнi м..режанi
намiтки , бiлi пишнi платтячка .
На з..млi iскриться гаптований килим .
У в..сокому холодному небi
повiльно пл..вуть хмари , нiби в..ликi
бiлi кораблi .
2 Склади
текст з деформованих речень . Добери заголовок .
Пiдкресли прикметники та визнач їх число i
рiд .
дiвчата , дуже , українськi , жiнки ,
i , вишивати , любили , рушники
вважали , священними , рушники ,
вишитi
квадрати , зображуванi, сонце,
символiзували, землю , рослини , рiдну
вишитим , поклонялися , предки ,
рушникам , нашi
3 Удоскональ текст , використавши прикметники
поданi у дужках .
Запиши утворений текст .
Ранок
Ранок пiсля ночi . Зiрки пiрнули в
безодню неба . Пiднiмається
туман . Тихо навкруги .
( лiтнiй , зимовий , ясний , короткої ,
довгої , теплої , холодної ,
блiдi , яскравi , в синю , в темну ,
похмурого , ясного , безхмарного ,
сивий , густий , блiдий ).
4 Прочитай словосполучення . До прикметникiв ,
вжитих у переносному значен-
нi , добери прикметники з прямим значенням
. Склади i запиши речення з
будь-якою парою словосполучень .
Гарячий привiт -- ..... , ...... Залiзна воля -- ..... , ......
Глибока нiч -- ..... , ...... Кам`яне серце -- ..... , ......
Свiтла думка -- ..... , ......
5 Прочитай вiрш . Випиши прикметники-антонiми
.
Розкiшний степ... Убогi села ...
Це ти мiй краю чарiвний ?
Мiй рiдний край такий веселий ,
Мiй рiдний край такий сумний .
6 До поданих прикметникiв добери антонiми . З
одним iз них склади i запиши
речення
Глибокий -- ... Мiлководний -- ...
Порожнiй -- ... Вiдважний -- ...
7 Прочитай вiрш i спиши його . Пiдкресли
синонiми .
Вивчайте мову українську --
Дзвiнкоголосу , нiжну , чарiвну ,
Прекрасну , милу i чудову ,
Як материнську пiсню колискову .
8 До поданих слiв добери синонiми . З одним iз
них склади i запиши речення .
Мiцний , ... Блакитний , ...
Акуратний , ... Виразний , ...
Балакучий , ... Високий , ...
9 До словосполучень добери синонiми з
префiксом -без .
З одним iз словосполучень склади i запиши
речення .
Ясне небо -- безхмарне небо .
Правильна вiдповiдь -- ... ...
Жорстокий вчинок -- ... ...
Вiчна пам1`ять -- ... ...
10 Доповни речення порiвняннями . Запиши .
У студенiй високостi народилися
снiжинки i летять на землю в гостi ,
мов ... ... .
Усе було вкрите снiгом , мов ...
... .
I у полi , i в лiску закружляли у
танку цi малесенькi снiжинки ,
мов ... ... .
11 Склади текст з деформованих речень . Добери
до нього заголовок .
Пiдкресли прикметники , визнач їх число i
рiд .
дiвчата , дуже , українськi , жiнки , i ,
вишивати , любили , рушники
вважали , священними , рушники , вишитi
квадрати , зображуванi , сонце ,
символiзували , землю , рiдну , рослини
вишитим , поклонялися , предки , рушникам
, нашi
12 Спиши . Пiдкресли однорiднi члени речення i
слова , з якими вони зв`язанi.
Соловейко
Соловей гарний i грацiозний птах . В
нього високi лапки , тонкий
дзьоб i великi очi . Спинка рудувато
бура , грудка свiтло-сiра з
ледь помiтними , зеленими цяточками ,
черевце бiле . Хвiст досить
довгий , рудий . Пiр`я м`яко , щiльно
прилягає до тiла . Соловей
дуже моторний , спритний ,
пересувається по землi стрибками .
13 Поданi словосполучення замiни за зразком i
запиши .
Галявина в лiсi -- лiсова галявина .
Пiснi солов`я -- Кора дуба --
Заростi очерету -- Поля пшеницi --
Хлiб iз жита -- Плаття iз шовку --
Шафп для книг -- Книга з бiблiотеки --
14 Удоскональ текст , використавши прикметники
поданi в дужках .
Запиши утворений текст .
Ранок пiсля ночi . Зiрки пiрнули в
безодню неба . Пiднiмається
туман . Тихо навкруги .
( лiтнiй , зимовий , ясний ; короткої
, довгої , теплої , холодної;
блiдi , яскравi ; в синю , в темну ; похмурого , ясного , безхмар-
ного ; сивий , густий , блiдий ; )
------------------------------------------------------------------------------
ВIДМIНЮВАННЯ ПРИКМЕТНИКIВ В
ОДНИНI
------------------------------------------------------------------------------
1 Запиши текст i добери до нього заголовок .
Слова , що в дужках ,
постав у потрiбному числi , родi , вiдмiнку
.
Мальовничi села на (квiтуча)
Полтавщинi . Кожна хата в кожному селi
визирає з (рясний , яблуневий ,
вишневий) цвiту . Але ви минаєте
(мальовничий) село i зразу за ним
знову ж милуєтесь (квiтуча) яблу-
нею , заглядаєтесь на (бiленька) вишню
, принюхуютесь до (пахуча)
сливи . То красується (фруктове) сад .
А далi розкинулось (широкий) поле .
Воно також виграє (барвистим)
цвiтом. I хочеться подякувати
(полтавська) землi за (чарiвна) красу
та вроду , за (щедре) врожай.
2 Спиши , вставляючи у словах , поданих у
дужках , потрiбнi закiнчення.
Пiдкресли прикметники , видiли в них
закiнчення , визнач число i вiдмiнок.
Серед (дитячий) iграшок та виробiв
(народний) мистецтва часто трап -
ляються (керамiчний) пташки , колиски
, баранчики. Це -- (дитячий)
свистульки. На них можна виконувати
(простий) мелодiї. Дiти люблять
(яскравий) i (цiкавий) iграшку.
3 Пiдкресли прикметники i визнач у них число ,
рiд i вiдмiнок.
Нахиляє дуб високий
серед пишної долини
вiти дужi i високi
до червоної калини.
4 Запиши словосполучення , поставивши
прикметники у вiдповiдних вiдмiнках.
Видiли закiнчення. Склади i запиши реченя з
будь-яким словосполученням.
У (синiй) небi. У (поржнiй) коридорi.
(Осiннiй) ранку. У (домашнiй) завданнi.
(Лiтнiй) вечора. В (останнiй) рядi.
(Раннiй) осiнню. (Художнiй) фiльму.
5 Вiд iменникiв утвори прикметники з
суфiксами -ськ , -зьк , -цьк.
Склади словосполучення .
Київ , Тернопiль , Україна , козак ,
Львiв , чумак , Полiсся .
6 Прочитай текст . Запиши , вставляючи
суфiкси -ськ , -зьк , -цьк .
У вiй...овiй музицi україн...их
козакiв була поштрена дерев`яна
труба , що звалась сурмою , або коза...ою трубою. Це був сигнальний
iнструмент вiйська Запорi...ого.
7 Добери по кiлька iменникiв до прикметникiв :
калинова , калинове , калиновий ,
калиновi .
8 Утвори прикметники вiд iменника "калина" . Введи їх у речення i
запиши .
З ..... вуст молодої дiвчини зринає
задушевна пiсня.
Хлопчик на ..... сопiлцi виводить
нiжну пiсню.
..... чай допомагає вiд простуди.
У багатьох селах України зустрiчаються
ще ..... гаї.
9 Прочитай текст. Замiсть крапок встав
пропущенi прикметники.
Видiли їх закiнчення , визнач вiдмiнки.
Зима. Чи всi рослини сплять у .....
лiсi ? Товста ..... ковдра i ....
килим ..... листя надiйно вкрили .....
землю вiд ..... морозiв.
Вона волога i ..... пiд снiгом. Сплять
кущi i ..... дерева.
Але й тепер вони дихають. Глибоко в
землi кiнчики їхнiх коренiв
потихеньку працюють. Вони смокчуть
..... земнi соки i спрямовують їх
у стовбур i гiлля.
------------------------------------------------------------------------------
ЧИСЛIВНИК
------------------------------------------------------------------------------
1 Запиши числiвники словами .
11 , 50 , 60 , 70 , 80 , 90 , 16 , 600
, 1996
2 Поєднай числiвники з iменниками. Запиши
утворенi словосполучення.
11 (кiнь) , 50 (день) , 20 (корова) ,
2 (село) , 3 (учень) ,
10 (дiвчина) , 32 (дiти) , 23 (номер)
, 3 (яблуко) , 6 (вiвця).
3 Вiд числiвникiв , якi вiдповiдають на
питання скiльки? утвори числiвники
якi вiдповiдають на питання котрий? який?
П`ять -- Сорок вiсiм --
Шiстнадцять -- Двадцять п`ять --
Шiстсот -- Шiстдесят один --
4 Поєднай кожен числiвник з одним iз поданих
iменникiв та запиши їх .
1 , 2 , 5 , 16 , 70 , 600 , 34 .
Стiл , хлопець , книжка , мiсто ,
корабель .
5 Запиши арифметичнi вирази словами разом з
отриманою вiдповiддю .
65 - 30 = 11 + 14 = 78 - 54 =
41 - 31 = 500 + 20 = 700 - 70 =
6 Запиши словами час , якй показав годинник .
Використай рiзнi способи називання часу .
10 год.45 хв. , 14 год.15 хв , 22 год.17 хв .
------------------------------------------------------------------------------
ЗАЙМЕННИК
------------------------------------------------------------------------------
1 Прочитай речення. Випиши займенники.
Рiдна мати моя , ти ночей не доспала.
Ми є дiти українськi , хлопцi та
дiвчата.
Один одвiт я тiльки маю :
Се справи рiдної любов.
За тебе , мiй коханий краю ,
Готовий я пролити кров.
2 Спиши речення . Займенники , що у дужках ,
використай у потрiбнiй формi .
О , слово рiдне -- чисте джерело , (я)
з дитинства в юнiсть привело.
За (ти) завше будуть мандрувати очi
материнськi i бiлява хата .
Всiм серцем любiть Україну свою -- i
вiчнi ми будемо з (вона) .
3 Перебудуй текст , замiнивши 1-шу особу
однини на 2-гу особу однини.
Я блукав по весняному лiсi. Настрiй
у мене був пiднесений. Я радiв
веснi. Та раптом менi почулося жалiбне попискування. На лiсовiй
стежинi я побачив зайчика , який
потрапив у сiльце. Вiн дивився на
мене вологими очима i тремтiв вiд
страху . Моє дитяче серце пiдказало
як треба дiяти ...
Зайчик зупинився , вдячно подивився
на мене i подався геть.
4 Постав займенники у потрiбнвй формi . Запиши
словосполучення .
З (вона) , пiд (ми) , за (ти) , перед
(вiн) , вiд (ви) , у (вони) .
5 Перебудуй текст iз змiною першої особи
однини на другу особу множини .
Я люблю вiдпочивати в селi. Там дуже
красиво. З усiх бокiв село
оточене лiсом , а недалеко протiкає
рiчка. У мене багато друзiв ,
з якими я ходжу в лiс. Вечорами я
слухаю бабусинi казки.
------------------------------------------------------------------------------
ДIССЛОВО
------------------------------------------------------------------------------
1 Спиши речення. Пiдкресли дiєслова , вжитi в
переносному значеннi.
Реве та стогне Днiпр широкий ,
Сердитий вiтер завiва.
Чорна хмара з-за лиману
Небо , сонце криє ,
Сiре море звiрюкою
То стогне , то виє.
2 Спиши текст . Пiдкресли дiєслова , вжитi в
переносному значенi.
Клен цiлу зиму спав. Крiзь сон вiн чув
завивання хуртовини.
Холодний вiтер нагинав його вiти. Та
ось одного ранку до клена
доторкнулось лагiдне промiння сонця.
Прокинулось дерево.
Воно зiтхнуло , розправило плечi ,
зазеленiло.
3 До поданих слiв добери вiдповiднi синонiми ,
поданi у дужках .
Дрижати , ... Забруднити , ...
Дужчати , ... Пiдстерiгати , ...
Жалувати , ... Розвиднятися , ...
( Сильнiшати , тремтiти , жалкувати ,
замерзати , чатувати ,
свiтати , труситися , мiцнiти ,
шклдувати , засмальцьовувати ,
засiдати , днiти ).
4 До поданих дiєслiв добери антонiми .
Позичати -- ... Нагинати -- ...
Брати -- ... Вiдкручувати -- ...
Будувати -- ... Грiти -- ...
Присипляти -- ... Забороняти -- ...
5 Прочитай. Подiли текст на речення i запиши
їх. Пiдкресли дiєслова.
Нашi предки лiпили посуд руками i
випалювали на вогнищi уже в тi
далекi часи люди прикрашали його
простими рисунками зараз гончарi
роблять iз глини горщики , миски ,
глечики вони передають свiй
досвiд молодому поколiнню молодь
продовжить цю цiкаву i потрiбну
справу.
6 Випиши з тексту дiєслова минулого часу i
добери до них вiдповiднi
дiєслова теперiшнього i майбутнього часу.
В одному селi жив дуже вродливий
парубок. Вiн любив ходити на берег
рiчки i , схиливши голову , дивився у воду
на свою вроду. I одного
разу повз того хлопця йшов лихий
чаклун. Йому стало заздрiсно , що
парубок гарний ...
7 Вiд поданих слiв утвори дiєслова в
неозначенiй формi i запиши їх.
Спiв -- гра -- зелень --
плач -- крик -- хвороба --
ходьба -- друг -- малюнак --
8 Випиши дiєслова в неозначенiй формi .
Читаю , сидiти , розмовляв , читати ,
розмовляти , митимусь , мити ,
пишаюся , пишатися , вчитися , вчуся .
9 Вiд поданих дiєслiв незавершеної дiї утвори
дiєслова завершеної дiї .
Грiло -- ... летiв -- ... текли -- ... зеленiла -- ...
10 Доповни текст , вставляючи дiєслова
майбутнього часу .
Скоро у лiс ..... справжня весна. У
зелене вбрання ..... дерева та
кущi .
..... лiсовi квiти i трави .
..... джмелi та iншi комахи.
У затишному гiллi ..... солов`ї , ......
зозулi. ..... своїм мiцним
дзьобом у суху гiлку дятел.
11 В один стовпчик випиши дiєслова першої
дiєвiдмiни , а в другий -- другої.
Читати , сидiти , рахувати , летiти ,
бiгати , писати , рости ,
говорити , будувати , сiяти , кричати
, горiти , дивитися , стояти.
12 До поданих iменникiв добери дiєслова першої
особи множини .
Комбайном ... Ножем ... Язиком ...
Сокирою ... Рубанком ... Пилкою ...
13 Перебудуй текст , замiнивши першу особу
дiєслiв на другу.
Я встаю рано , вмиваюся , прибираю
постiль , снiдаю i йду в школу.
По дорозi заходжу до Сашка. Це мiй
друг. Я йому з захопленням роз-
повiдаю про всi вчорашнi новини. Ми
веселi йдемо на уроки.
14 Встав замiсть крапок пропущенi букви.
Бач...те , вч...те , воз...те ,
iд...те , чита...те , сто...те ,
раху...те , бiж...те , дума...те .
15 Вiд неозначеної форми дiєслiв утвори дiєслова
третьої особи однини
теперiшнього часу.
Писати -- ... Лежати -- ... Бачити -- ...
Нести -- ... Цвiсти -- ... Робити -- ...
16 Встав замiсть крапок пропущенi букви . Вiд
поданих дiєслiв утвори iменники
Посад...мо , люб...мо , пиш...мо ,
друж...мо , шепоч...мо ,
сто...мо , прибiж...мо , намалю...мо .
17 Випиши , розкриваючи дужки , спочатку
дiєслова , що пишуться з "не"
окремо , а потiм -- що пишуться з "не" разом.
(Не)хтувати , (не)читати , (не)валити
, (не)навидiти , (не)здужати ,
(не)вiдступати , (не)говорити ,
(не)спiвати , (не)заважати .
18 Вiд дiєслiв неозначеної форми утвори рiзнi
часовi форми.за зразком :
Нести -- несли , несемо , будемо нести .
Бiгти -- Лежати -- Вчити --
Працювати -- Рiзати -- Танцювати --
------------------------------------------------------------------------------
ПРИСЛIВНИК
------------------------------------------------------------------------------
1 Спиши вiрш. Пiдкресли прислiвники.
Тихо над рiчкою , в нiченьку теплую ,
спить зачарований лiс .
Нiжно шепоче вiн казку таємную , сумно
зiтха верболiз.
Нiчка розсипала зорi злотистiї : он вони в
рiчцi на днi ,
Плачуть берези по той бiк срiблистiї ,
стогне хтось тяжко ввi снi.
2 До поданих дiєслiв добери вiдповiднi
прислiвники , поданi в дужках.
Розвiдувати , звертатися , ходити ,
виконувати , оберiгати ,
турбуватися , думати , бачити ,
рухатися , з`явитися , шукати .
(Гарно , ввiчливо , рiвно ,
добросовiсно , нiжно , довго , вiрно ,
добре , впквнено , несподiвано ,
завзято)
3 Доповни ряди :
( Як? ) Щасливо , гарно , ... , ...
( Коли? ) Вранцi , восени , ... , ...
( Де? ) Праворуч , близько , ... , ...
( Звiдки? ) Здалеку , згори , ... ,
...
4 Вiд поданих прислiвникiв утвори iменники ,
прикметники , дiєслова
за зразком : Сумно , сум , сумний ,
сумувати .
Весело. Добре. Красиво. Синьо.
5 До поданих прислiвникiв добери синонiми ,
поданi в дужках.
Багаторазово , безжалiсно , важко ,
видимо-невидимо , гарно ,
глухо , дбайливо.
( Багато , скрутно , безсердечно ,
часто , добре , тихо , старанно )
6 До поданих прислiвникiв добери антонiми .
Вчора -- Разом -- Всюди --
Спочатку -- Корисно -- Спереду --
7 Доповни речення однорiдними прислiвниками i
запиши їх.
Весною рiчка розливається (де?) ... ,
...
Весняне сонечко свiтить (як?) ... ,
...
Лiтнє сонце пiдiймається (куди?) ... ,
...
Дерева вiд вiтру шумлять (як?) ... ,
...
8 До кожної пари слiв , що злiва , добери пари
слiв , що справа , так ,
щоб прислiвники у них мали протилежне
значення.
Допоможу тепер , повернувся звiдти .
Пiшов туди , дивиться сумно.
Вчора приїхав , сiдає низько.
Розмовляв весело , вiдпочину потiм.
Летить високо , сьогоднi вiд`їхав.
9 Пошир речення однорiдними прислiвниками ,
поданими у дужках i запиши текст
Зiйшло сонце. ... , ... дихнув легенький вiтерець. ... , ... за-
спiвав вiн свою пiсню. ... , ... спiває береза. Слухаючи її , хо-
четься пiдiйти , та обняти бiлокору
красуню. ... , ... спiвав дуб.
Коли чуєш його пiсню , то самому
хочеться бути сильним та вiдважним.
(Ласкаво , привiтно , лагiдно , весело
, радiсно , нiжно , трепетно ,
мужньо , величаво , вiдважно) .
Математична вікторина
Мета. Закріплювати
математичні знання школярів; розвивати логічне мислення, просторову уяву,
обчислювальні навички школярів;виховувати інтерес і любов до математики.
Обладнання. Ребуси,
завдання, ілюстративний матеріал.
Завдання 1
Зараз розділимось на три команди.
Прошу командам зайняти свої місця.
Я по черзі буду задавати запитання командам, а ви будете відповідати.
Правильну відповідь журі буде оцінювати 2 балами, неправильну – 0. Якщо команда
називає відповідь неправильну, то відповідає друга команда, або – навпаки.
Отже, почали змагатися.
Вікторина
1 к. – Як називається
число, яке отримуємо у результаті ділення?
2 к. – Як називається
число, яке отримуємо у результаті множення?
3 к. – Як називається
число, яке отримуємо у результаті віднімання?
1 к. – Як знайти невідомий
від’ємник?
2 к. – Як знайти невідомий множник?
3 к. – Як знайти невідомий
дільник?
1 к. – Дівчинка
задумала число. Якщо його зменшити у 6 разів, отримаємо 8. Яке число задумала
дівчинка?
2 к. – Назвати звірів у
такому порядку, щоб маса їхня збільшувалася: заєць, слон, мишка, тигр.
3 к. – Двоє грали у шахи 2
години. Скільки часу грав кожен шахіст?
1 к. – Назвати
найменшедвоцифрове число.
2 к. – У числі 325 закресли
цифру 2. На скількизменшилось число?
3 к. – До двоцифрового
числа ліворуч приписати цифру 5. На скільки збільшилося число?
1 к. – Бублик розрізали на 3
частини. Скільки розрізів зробили?
2 к. – Скільки кінців у
двох палок?
3 к. - Маса ящика з яблуками 9
кг. Маса пустого ящика один кілограм. Яка масса яблук?
1 к. – Мішок з картоплею
важить 51 кг. Сама картопля 48 кг. Яка маса мішка?
2 к. Якщо цю цифру перевернути догори
ногами, то вона зменшиться на 3. Що це за цифра?
3 к. Яка математична фігура не має
жодного кута, початку і кінця?
1 к. Горіло 7 свічок, вітром 3 свічки
задуло. Скільки свічок залишилося?
2 к. У мами 7 синів. У кожного з них є 1
сестра. Скільки всього дітей у сім’ї?
3 к. На грядці сиділо 6 горобців. До них
прилетіло ще 4 горобці. Кіт підкрався і піймав одного горобця. Скільки
горобців залишилося на грядці?
1 к. Що важче: 1 кг заліза чи 1 кг вати?
2 к. Скільки горошин ввійде в
стакан?
3 к. Скільки горобець зробить кроків за 7
років?
1 к. Назвіть три дні підряд, не називаючи днів тижня, чисел.
2 к. Летіла стаягусей: два попереду, один позаду, два позаду, один попереду. Скільки було гусей?
3 к. Горіло п’ять свічок, три потухло. Скільки залишилось свічок?
2 к. Летіла стаягусей: два попереду, один позаду, два позаду, один попереду. Скільки було гусей?
3 к. Горіло п’ять свічок, три потухло. Скільки залишилось свічок?
1 к. На гілці сиділо вісім горобців, потім прилетіло ще чотири, а полетіло шість. Скільки стало горобців?
2 к. Скільки років Кості, якщо до його років ще додати вісім і ще один, то буде одинадцять років.
3 к. В нашому класі всього 42 учнівських міста. Спочатку навчального року у нас було 19 хлопчиків і 18 дівчаток, а потім до нас прийшли ще 4 дівчинки. Чи вистачить учнівських міст для всіх учнів нашого класу?
1 к. Колоду завдовжки 5 м потрібно розпиляти на поліна завдовжки 1 м. Скільки треба зробити розрізів?
2 к. В рамках двадцяти назвати число, в якому число одиниць на 7 більше, ніж його десятків.
3 к. . Написати двохзначне число, в якому число десятків на 9 більше числа одиниць.
1 к. . Я провів у бабусі понеділок, вівторок, середу і четвер, а моя сестра в цю ж неділю – середу, четвер, п’ятницю і суботу. Скільки всього днів ми гостювали у бабусі?
2 к. . Мама купила мені 4 стрічки червоного і блакитного кольору. Червоних стрічок було більше ніж блакитних. Скільки стрічок кожного кольору купила мама? (3 і 1)
3 к. Яке найменше число однакових паличок потрібно взяти, щоб за допомогою їх скласти 3 квадрати?
Завдання
3
Хто
більше назве речей
- Напишіть
предмети, які мають форму кола.
- Напишіть
предмети, які мають форму прямокутника
- Напишіть
предмети, які мають форму трикутника.
Завдання
4
Учасникам
команд потрібно доповнити до кожного числа потрібне число, щоб утворилася
потрібна сума.
125 + … = 250
365 - … = 270
90 + … = 180 120
- … = 30
45 + … = 95 398
- … = 373
36 + … = 120 226
- … = 130
654 + … = 700 94
- … = 26
68 + … = 110
220 - … = 155
296 + … = 330 625
- … = 530
87 + … = 180 180-
… = 90
348 + … = 390 369
- … = 210
25 + … = 95 69
- … = 45
36 + … = 90 390
- … = 255
263 + … = 330 96
- … = 45
54 + … = 150 550
- … = 460
139 + … = 220 634
- … = 554
652 + … = 720 195
- … = 126
Задачі
1 к. Рибалка
спіймав 756 рибин: окуні становили 2/3 ,
карасі – 1/4
всієї риби, а
решту – щуки. Скільки окремо спіймав рибалка окунів, карасів і щук.
2 к. Рибалка
спіймав 840 рибин: 1/7 становили
лящі, 1/4
всієї риби – скумбрія, а решту -
товстолобик.
Скільки окремо кожної риби спіймав рибалка?
3 к. Рибалка
спіймав 640 рибин: красноперки становили
3/5 , карасі – 1/8
всієї риби, а
решту – лящі. Скільки окремо спіймав рибалка окунів, карасів і лящів.
1.–Частку чисел 760 і 76
зменшити в 10 разів.
–Число 4200 поділити на
добуток чисел 3 і 10.
–Суму чисел 180 і 360
поділити на 60.
–Число 350 помножити на
частку чисел 40 і 2.
– Число 540 поділити на
добуток чисел 30 і 2
2.Розв'яжи 400
16
6400
: 8
800
3
2400
: 4
600
– 480
120
: 4
240 4
960
: 30
32
100
3200
: 8
3.Дроби
Число
|
360
|
450
|
630
|
810
|
480
|
720
|
560
|
Знайти
|
 |
 |
 |
 |
 |
 |
|
Результат
|
Комментариев нет:
Отправить комментарий